“Перед мобілізацією бажано пройти якісне обстеження через високі фізичні навантаження. Зуби, хребет мають бути в порядку. Зайвими не будуть аналізи на гепатит, загальну картину стану організму. Загалом всі проблемні місця треба пролікувати. Мусите розуміти, що у польових умовах зробити щось буде важко. Якщо почнете на виїзді казати, що маєте проблеми зі здоров’ям, можуть сприймати як ухилянта. На фізичну реабілітацію я не скаржуся. Залишилися дрібні уламки в руці. Час від часу проходив курс уколів, ходив на масажі. Більше у моєму випадку лікарі зробити нічого не можуть. Але одразу після поранення допомогли розробити руку, щоб я мав повну амплітуду руху. Якщо не опанувати базові рухи одразу, потім це буде зробити значно складніше”, - розповів Костянтин Дольний.

Часто у військових виникають проблеми зі шлунком через харчування всуху.

“Волонтери забезпечують сушеними поживними стравами, які треба залити окропом. Але, наприклад, у Бахмуті чи в іншому місці “на нулі” ніхто воду не грітиме. Солдати перебиваються, чим є. Тому перед мобілізацією радив би пролікуватися, якщо маєте проблеми зі шлунково-кишковим трактом”, - говорить Дольний.

“Готуємося нині до відправлення “на передок”. Психологічно це складно. Мені здається, готовим до такого бути неможливо. Обов’язково треба вміти пристосовувати нервову систему під це пекло. Наприклад, змінили на посту і маєш кілька вільних годин? Поспи. Невідомо, коли потім буде така можливість”, - додає Костянтин Дольний.

Військовий зізнається, що не почувається психологічно комфортно. Є сильні перепади настрою.

У Дніпрі з Мар’яною Кушнір працювали психологи. Пояснювали, як розмовляти з чоловіком.

“Із Віктором спершу було важко говорити. Він дуже гостро все сприймав. Психологи пояснювали, як краще підступити до чоловіка. Я спочатку намагалася його розговорити. Потім удавала, що нічого не сталося. Це неправильно. Йому треба було дати час, не можна тиснути. Важко нам обом, він постійно дратувався, зривався. Але завдяки психологічній підтримці проживаємо це. У чоловіка попереду довгий період відновлення. Лікарі попереджають, що такі поранення погано гояться. Треба буде стежити. Також повторно здати аналізи на гепатит, бо Віті кілька разів переливали кров. Нирками треба зайнятися. Чоловік скаржився, що доводилося пити погану воду. І це дало про себе знати”, - додала Мар’яна.

Чоловік Мар’яни Кушнір з Києва отримав поранення в живіт під Бахмутом на Донеччині.

“Вітю стабілізували та відправили на Дніпро. Зараз проходить реабілітацію у Львівській області. Ми просили Київ, але діє програма, за якою визначають, де і кому краще відновлюватися. Колишньої однокласниці чоловіка з Львівщини відправили під Київ у санаторій. Для родичів це не дуже зручно, але працює. Дуже допомагають волонтери, родичі інших поранених. У Віктора сталася халепа з мішком на животі, залило сумку. Поки я думала, як знайти доставку чистого зручного одягу чоловіку, волонтери вже принесли та переодягли”, - розповіла жінка.

“Лікарі попереджають, що такі поранення погано гояться. Треба буде стежити. Також повторно здати аналізи на гепатит, бо Віті кілька разів переливали кров."

“Зі свого боку пропонуємо в рамках співпраці широкий спектр досліджень: гематологічна, гормональна, імунологічна панель, панель вуглеводного обміну, кардіо-ревматоїдна і багато інших. Лікар індивідуально визначає потребу в дослідженнях, залежно від ситуації, важкості стану пацієнта та його організму. У переліку досліджень лише в рамках одного договору може бути понад 150 найменувань, серед яких — інфекційні дослідження, онкологічні маркери, загальноклінічні дослідження, гормональні та інші. Організаційні, технічні та професійні можливості приватної лабораторії дозволяють лікарям отримати повну клінічну картину пацієнта. А точність досліджень є важливим фактором для прийняття рішень та коригування подальшого процесу лікування”, - розповіли в ДІЛА.

З 5 найбільшими державними госпіталями – у Києві, Харкові, Дніпрі, Львові та Одесі співпрацює медична лабораторія “ДІЛА”. З кожним із госпіталів був пропрацьований окремий перелік досліджень, які мають найбільший попит під час лікування або реабілітації військових.

“Людина має отримувати не менше трьох годин реабілітації на день. Тариф на надання послуг з реабілітації становить 33 тисячі гривень в стаціонарних умовах при двох та більше напрямках реабілітації. За одним напрямком - 19700. В цю суму входить не менше 14 днів реабілітаційної допомоги. Держава гарантує два цикли на рік. Якщо людина потребує більш тривалої реабілітації за двома і більше напрямками, то тривалість допомоги становить не менше 21 дня, двічі на рік.

Перед початком реабілітації пацієнта має обстежити реабілітолог, фізичний терапевт, ерготерапевт, логопед.

“Не всі ці спеціалісти потрібні, кожен випадок розглядають окремо. Людині чітко пояснюють, яких результатів мають досягти протягом циклу реабілітації. Якщо йдеться про складне поранення обличчя, то чи зможе пацієнт жувати, розмовляти. Якщо це поранення ноги, то за три тижні має навчитися ходити біля опори чи просто піднімати ногу”, - коментує Олексій, бойовий медик “Азову”.

За його словами, 21 день реабілітації — це дуже мало для складних поранень.

“Азов” має власну патронажну службу. Ми супроводжуємо своїх ветеранів. Багатьом доводиться самотужки воювати з системою. Уколи й 10 днів крапельниць — це не реабілітація. Пораненому притуплять біль, але на якість життя це не вплине. Зараз, на жаль, є велика різниця між реабілітацією у приватному і державному закладі. Хлопці казали, що у державному госпіталі на кілька десятків поранених є двоє-троє спеціалістів. Обладнання бракує. Щось дають волонтери, але це сльози. Натомість у приватних медичних закладах з кожним бійцем працює по кілька спеціалістів одразу. Тільки так можна відновитися. Тому потрібно підвищувати рівень допомоги в державних закладах”, - запевняє Олексій.

Реабілітацію слід починати одразу. Але не всі лікарі розуміють це. Їхній пріоритет — врятувати. Але якщо втрачено час, за кілька місяців результати будуть набагато гірші, ніж були б від початку”, - каже голова департаменту МОЗ з високотехнологічної меддопомоги та інновацій Василь Стрілка.

“Зараз надмірно зарегульований реабілітаційний маршрут. Він не дозволяє пораненому отримати вчасно необхідні послуги. ЛКК, ЛВК, МСЕК. Цей шлях може тривати й шість місяців, і довше”, - каже засновник організації Масі Найєм.

Про основні проблеми у сфері реабілітації поранених військових розповідає активіст Олексій Ярильченко:

“Після переведення пораненого з реанімації, його одразу має оглянути фахівець із реабілітації. Він оцінює рівень фізичних обмежень і формує план роботи. Далі починається стаціонарне лікування, де з пораненим одразу мають займатися реабілітологи. Ідеться про роботу з фахівцями на спеціальному обладнанні і тренажерах. Якщо лікування завершене, а пацієнт ще не відновився, його не мають права виписувати. Реабілітація мусить тривати до повного відновлення. Звучить просто: поранення-лікування-реабілітація, але так не працює. Більшість військових не знають що робити далі, ні куди звертатися. Повертаються у підрозділи недолікованими. Зараз є три основні проблеми: відсутність фахівців і спеціального обладнання, процес максимально забюрократизований, нерозуміння важливості реабілітації”.

В організації працюють над тим, щоб цифровізувати обмін документів між лікувальними закладами та військовими частинами. Також хочуть домогтися, щоб послуги військово-лікарських комісій надавали у цивільних медичних закладах. Це б прибрало черги, коли військові тижнями чекають на проходження оглядів. Також планують досягти інклюзивності у закладах, де військові проходитимуть комісію.

“Сьогодні кожен свідомий бізнес зайняв власну нішу у допомозі військовим та робить все для наближення Перемоги. Приватні медичні заклади є частиною екосистеми охорони здоров’я України. Вся діяльність спрямована лише на одну мету – збереження здоров’я українців. Під час повномасштабної війни жоден український бізнес не може залишатись осторонь і робить все можливе для підтримки держави та військових. Тому колаборація приватних медичних закладів із державними є дуже важливою для максимального покриття потреб та надання допомоги. Маючи 25-річний досвід, сучасну та високотехнологічну лабораторію, а також нашу цінність – нашу команду професіоналів – ми з радістю об’єднуємо зусилля з колегами з державного сектору задля спільної мети”, - наголошують у ДІЛА.

Громадська організація “Принцип” розробила дорожню карту для поранених.

“Протези треба обслуговувати й ремонтувати. Якщо воїн протезувався за кордоном, то з цим виникають проблеми. Тому хочемо, щоб в Україні система реабілітації військових добре працювала. Нині фахівці проходять навчання за кордоном. Організувати якісну допомогу військовим в Україні — реально. Найчастіше реабілітуємо поранених з ампутацією нижніх кінцівок, черепно-мозковими та спинно-мозковими травмами, контузіями. Перша велика хвиля поранених була з Харкова. З Маріуполя привозили цивільних з такими ж травмами. До всього адаптуємося. Наприклад, у цивільному житті вже забули, що таке апарати зовнішньої фіксації, але в умовах бойових дій — це єдиний варіант. Тому згадуємо і вчимося.

Провисає психологічна підготовка. Працюємо з військовими з посттравматичним синдромом. Фізично справляємося, але часом не знаєш, як правильно говорити, щоб не травмувати людину”, - пояснює Юлія.

Психолог і волонтер Ольга Кухарук наголошує, що треба працювати з суспільством. Без адекватного ставлення до військових жодні реабілітаційні центри не працюватимуть.

“Реабілітація не відбувається поза соціумом. Світовий досвід це ілюструє. По-перше, маємо працювати із загальним ставленням. По-друге, потрібна дестигматизація. Військовий має почуватися в безпеці. Треба донести, що звертатися по допомогу — нормально. Треба вивчати, як здорово висловлювати підтримку і вдячність. Необхідне усвідомлене ставлення до досвіду, розуміння, що відбувається, розділення відповідальності за цей досвід”, - зазначає Ольга Кухарук.

ОЛЬГА КУХАРУК
Психолог і волонтер

“У фільмі “Американський снайпер”, наприклад, це робить гінеколог, до якого військовий прийшов з дружиною. Це може відбуватися на всіх рівнях, де спілкуються з бійцями — в госпіталях, поліклініках, лабораторіях медичної діагностики. Мова іде про травмоінформованість. Після того, як пропрацюємо ставлення суспільства, можна говорити про реабілітаційні центри та спеціалізовану підтримку військових. Але мусять бути дві попередні ланки. Переважно під час роботи з військовими йдеться про усвідомлення і прийняття досвіду. Також варто перейняти досвід будинків ветеранів, де могли б побути люди, які потребують трохи більше часу, щоб прийти в себе, наново навчитися спілкуватися і, можливо, освоїти нову професію”, - додала Ольга.