СПЕЦПРОЄКТ
Великдень: які давні звичаї збереглися до сьогодення
Українці вірили – вміст великоднього кошика наділений особливими властивостями
Великдень – одне з найбільших християнських свят, яке чекають з особливим трепетом. Воно символізує воскресіння Ісуса Христа, а також загальне відродження і початок нового життя. За давньою традицією українці цього дня йдуть до церкви, щоб помолитися та освятити великодні кошики, а потім збираються родиною за святковим столом. Проте, деякі давні українські звичаї суттєво відрізняються від сьогодення. Що може вас найбільше здивувати, а також які страви та напої й зараз традиційно мають бути на святковому столі, читайте в матеріалі від Gazeta.ua за підтримки бренду KOBLEVO.
“В наш час, великодній хліб здебільшого не розділяють за призначенням і випікають на пошану воскресіння Ісуса Христа. Його несуть до храму на посвяту, з ним же йдуть на могили померлих родичів. Найбільш вживаною назвою такого хліба в Україні стало слово “паска”, хоч в багатьох селах по традиції називають великодню випічку бабами”, – написала у своїй книзі “Хліби до свят і на пошану” етнологиня Світлана Творун.
Раніше обрядову здобу до великодніх свят традиційно в Україні називали бабами або бабками, стверджує етнологиня.
“У наш час відбулася заміна традиційної давньоукраїнської автентичної баби на християнську паску. Слово “паска” перейшло на випічку від назви свята “Паска”, що походить від давньоєврейського “Песах” – свята на честь виходу євреїв з Єгипту”, – розповіла Світлана Творун.
Раніше обрядову здобу до великодніх свят традиційно в Україні називали бабами або бабками, стверджує етнологиня.
“У наш час відбулася заміна традиційної давньоукраїнської автентичної баби на християнську паску. Слово “паска” перейшло на випічку від назви свята “Паска”, що походить від давньоєврейського “Песах” – свята на честь виходу євреїв з Єгипту”, – розповіла Світлана Творун.
Паски чи баби?
Проте, нова назва не змогла повністю витіснити стару, подекуди вони існували, як слова-синоніми. Хоч у деяких селах говорили, що в них випікаються два види великодніх хлібів – баби та паски. При цьому завжди вказували, що баби є солодшими, пухкішими й більш здобними.
“Запам'ятався епізод з дитинства, коли моя бабуся готувалась до Великодня. Замісила тісто, виклала у форми й поставила в піч, а сама зайнялася іншими справами. А через деякий час в хату заходить дідусь і каже: “Ваші баби вже по дворі ходять”. Він через комин почув пахощі та прийшов сказати, що здоба вже спеклася”, – пригадала Світлана Творун.
“Запам'ятався епізод з дитинства, коли моя бабуся готувалась до Великодня. Замісила тісто, виклала у форми й поставила в піч, а сама зайнялася іншими справами. А через деякий час в хату заходить дідусь і каже: “Ваші баби вже по дворі ходять”. Він через комин почув пахощі та прийшов сказати, що здоба вже спеклася”, – пригадала Світлана Творун.
Етнологиня розповіла, що у давнину в Україні до великодніх свят випікали щонайменше два види обрядових хлібів. Вони були схожі за зовнішнім виглядом, але відрізнялись за призначенням, рецептом і могли випікатись у різні дні: баби – напередодні Великодня, поминальний хліб, який називали пасками чи куличами, – напередодні Проводів.
Найкраща писанка – для коханого
“Найбільш суттєвою відмінністю між великодньою здобою є те, що хліб із назвою “баба” був більш пухким, здобним і високим. Його не несли на кладовище. Окремо випікали хліб для вшанування померлих родичів, який на Проводи ставили на могили. Він був менш здобний і мав білий колір. Первісну назву цього хліба нам не вдалось встановити, але з кінця ХІХ століття він відомий під назвою “паска”, а в деяких селах – “кулич”, – зауважила Світлана Творун.
Колись поверхню баби не прикрашали білою поливкою, натомість виробляли з тіста хрест, шишку (ружу), листочки, сонечка, птахів, вужиків. Символіка прикрас втілювала весняне відродження природи.
Тісто для баби готували з найкращого пшеничного борошна. Місили та “вибивали” баби 1-2 год. Їх випікали у спеціальних формах та ринках, тому вони виходили досить високими.
Зараз деякі господині дедалі частіше експериментують з рецептами великодньої випічки, додаючи в тісто цікаві інгредієнти. До прикладу, для шоколадної баби вам знадобиться 1,5 кг борошна, 50 г дріжджів, 8 яєць, 2 склянки цукру, 2,5 склянки тертого мигдалю, 100 г шоколаду, пів склянки кагору, 30 мл рому, по пів склянки панірувальних сухарів і цукатів, 1 чайна ложка кориці й стільки ж перетертої гвоздики.
Тісто для баби готували з найкращого пшеничного борошна. Місили та “вибивали” баби 1-2 год. Їх випікали у спеціальних формах та ринках, тому вони виходили досить високими.
Зараз деякі господині дедалі частіше експериментують з рецептами великодньої випічки, додаючи в тісто цікаві інгредієнти. До прикладу, для шоколадної баби вам знадобиться 1,5 кг борошна, 50 г дріжджів, 8 яєць, 2 склянки цукру, 2,5 склянки тертого мигдалю, 100 г шоколаду, пів склянки кагору, 30 мл рому, по пів склянки панірувальних сухарів і цукатів, 1 чайна ложка кориці й стільки ж перетертої гвоздики.
Обов'язковим атрибутом Великодня здавна є писанки та крашанки. Адже яйце – це символ нового життя та воскресіння, а відповідно до прадавніх вірувань – сонця і родючості. Цікаво, що яєчна шкаралупа нагадує печеру, де був похований Ісус. А коли яйце розбивають і шкаралупа тріскає, то цьому надають значення воскресіння сина Божого з мертвих.
В Україні крашанки фарбували у світлі та яскраві кольори. Використовували проліски, щоб отримати блакитні, а ряст та ранні весняні трави – для зелених відтінків. Також за фарбник брали польову нехворощу, проліски, звіробій, гречану полову, кору та гілки яблуні чи вишні. Але особливе значення має червона крашанка, що символізує кров Ісуса Христа. Для отримання яскравого червоного забарвлення яйця варили в лушпинні цибулі. Шкаралупи від крашанок закопували на городі, щоби був урожай і щоб кроти не псували грядок.
На відміну від крашанок, які варили та їли, писанки залишали сирими. Їх було заведено дарувати на Великдень. Писанку, що вийшла найгарнішою, дівчата готували для хлопців, яких кохали. У деяких регіонах України під час розпису писанок дівчина повинна була залишатись в хаті сама, щоб ніхто не зурочив, бо писанка не вдасться.
Писанки на покуті за іконою чи в руках похресників вважали оберегом. Зараз, як і сто років тому, писанкарі кажуть: "Доки писанки писатимемо, доти світ наш існуватиме".
Писанки на покуті за іконою чи в руках похресників вважали оберегом. Зараз, як і сто років тому, писанкарі кажуть: "Доки писанки писатимемо, доти світ наш існуватиме".
Після Великого посту на Великдень люди розговлялись освяченою їжею. Вірили, що вона наділена особливими властивостями. Тому господині намагались зібрати щедрий кошик. До церкви окрім великодньої випічки та писанок з крашанками, обов'язково несли масло, сир, ковбасу, шинку чи сало, мак, хрін та сіль. Кожен продукт мав своє значення. Паску чи бабу зараз, як і в давнину, вважають символом Воскресіння і вічного життя. Проте ще 100 років тому люди також уособлювали великодній хліб з культом родючості й зачаттям нового врожаю.
Що клали до великоднього кошика
Світлана Творун поділилась, що згідно з давніми українськими традиціями, першим шматком освяченої баби завжди пригощали корову-годувальницю, і лише потім розговлялися нею самі. Залишки освяченої паски в жодному разі не викидали, а давали тваринам або закопували на хлібній ниві. Люди надавали особливого значення великодній випічці. Шматочок освяченої баби брали як оберіг, коли вирушали в далеку дорогу. Його замотували в рушник і підв’язували на поясі.
Щодо значень інших складових великоднього кошика, то молочні продукти символізують жертовність Ісуса, а хрін вважають корінням віри у Воскресіння. Сіль у Біблії називають способом зв’язку між Богом та людьми. У давнину українці здійснювали чимало обрядів з освяченою сіллю. Нею обсипали дім, щоб вберегтися від відьом і впливу лихих людей. Також освяченою сіллю посипали корову, а в деяких регіонах давали їй їсти, щоб захистити від нечистої сили. Люди споживали її в їжу при хворобах шлунка.
Щодо значень інших складових великоднього кошика, то молочні продукти символізують жертовність Ісуса, а хрін вважають корінням віри у Воскресіння. Сіль у Біблії називають способом зв’язку між Богом та людьми. У давнину українці здійснювали чимало обрядів з освяченою сіллю. Нею обсипали дім, щоб вберегтися від відьом і впливу лихих людей. Також освяченою сіллю посипали корову, а в деяких регіонах давали їй їсти, щоб захистити від нечистої сили. Люди споживали її в їжу при хворобах шлунка.
Освячення м'ясних продуктів бере свій початок від старозавітної Паски, коли споживали жертовне ягня. Колись українці до Великодня кололи порося. Його запікали в печі цілим, а потім святили в церкві.
“У кожній сільській оселі був поросятник – велика миска з ручкою, трохи обрізана збоку. На Великдень у ньому несли до церкви святити запечене молочне порося”, – розповідала майстриня з гончарства Тетяна Шпак із села Бубнівка на Вінниччині.
“У кожній сільській оселі був поросятник – велика миска з ручкою, трохи обрізана збоку. На Великдень у ньому несли до церкви святити запечене молочне порося”, – розповідала майстриня з гончарства Тетяна Шпак із села Бубнівка на Вінниччині.
Ще одним обов’язковим атрибутом святкування Великодня в Україні є кагор. Це єдиний алкоголь, який дозволено освячувати. Недарма його називають саме церковним вином, адже використовують в таїнстві причастя. Відомо, що хліб і вино символізують плоть і кров Христову. А чаша з вином – символ єдності та порятунку. Проте важливо не помилитись з вибором кагору, коли купуєте його в магазині. Отож, як обрати кагор до свята?
Пам'ятайте, що мінімальна міцність класичного кагору повинна становити 15%, а вміст цукру – не менше 140 г/дм³. Саме на ці показники варто звертати увагу при виборі вина.
Кагор KOBLEVO виготовляють за класичною технологією з якісного винограду трьох сортів – Каберне, Одеський чорний та Сапераві. Проте його виробництво – це складний технологічний процес, що потребує тривалого часу та багато зусиль. Щоб отримати насичений темний колір вина, виноградний сік разом зі шкіркою та кісточками нагрівають до 60 градусів у спеціальних місткостях, за допомогою пари, витримують при цій температурі не менше ніж добу, потім охолоджують, відпресовують сік і починається процес бродіння.
Кагор KOBLEVO виготовляють за класичною технологією з якісного винограду трьох сортів – Каберне, Одеський чорний та Сапераві. Проте його виробництво – це складний технологічний процес, що потребує тривалого часу та багато зусиль. Щоб отримати насичений темний колір вина, виноградний сік разом зі шкіркою та кісточками нагрівають до 60 градусів у спеціальних місткостях, за допомогою пари, витримують при цій температурі не менше ніж добу, потім охолоджують, відпресовують сік і починається процес бродіння.
Вино для великоднього кошика
Ще до завершення бродіння кагор кріплять (зупиняють бродіння), щоб вино було солодким завдяки натуральному виноградному цукру.
Інформацію про час збору врожаю і витримку вина ви знайдете на етикетці пляшки. Якщо там вказано «вино столове солодке» – це не кагор. Повинно бути написано: «Вино виноградне кріплене спеціального типу десертне солодке червоне «Кагор». Якісний кагор не може бути маркований як «вино фруктове» або «вино фруктове напівсолодке». Кагор, згідно з Державним стандартом – це виключно виноградне десертне вино спеціального типу. Поряд зі словом «Кагор» може бути і додаткова власна назва, яка відрізняє вино різних виробників, а відповідно: склад винограду, міцність та цукристість, нюанси в технології, що є особливою характеристикою виробника.
Кагор KOBLEVO – один із небагатьох кагорів України, який виготовляють з дотриманням усіх норм та правил виробництва кагорів. Недарма його визнають одним із кращих в Україні як професійні сомельє, так і українці.
Кагор KOBLEVO – один із небагатьох кагорів України, який виготовляють з дотриманням усіх норм та правил виробництва кагорів. Недарма його визнають одним із кращих в Україні як професійні сомельє, так і українці.
Пам'ятайте, що мінімальна міцність класичного кагору повинна становити 15%, а вміст цукру – не менше 140 г/дм³. Саме на ці показники варто звертати увагу при виборі вина.
Після Великоднього богослужіння люди починали обмінюватися писанками та крашанками зі словами “Христос Воскрес!” – “Воістину Воскрес!”. Потім родина поверталась додому. Був звичай після церкви дістатись додому якнайшвидше, тоді весь рік краще вестиметься господарство. Відчинивши двері будинку, батько казав: "Христос Воскрес", запалював свічку та курив ладаном. Перед тим, як сісти за святковий стіл всі члени родини вмивались у воді з крашанками. Вірили, що така процедура допоможе зберегти красу й оберігатиме від хвороб протягом року. Воду міняли після кожної особи, а яйця залишали – потім їх забирала дівчина, щоб бути найвродливішою.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
За святковим столом на Великдень збиралась вся сім'я. Його застеляли святковою скатертиною чи білим полотном.
Розговіння в різних регіонах України відбувалося по-різному. Часто господар тричі обходив навколо столу з тарілкою з освяченими наїдками. Потім ставав обличчям до ікон, розрізав декілька крашанок, підходив до кожного члена родини й ніби причащав зі словами: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті й здоров’ї!».
Розговіння в різних регіонах України відбувалося по-різному. Часто господар тричі обходив навколо столу з тарілкою з освяченими наїдками. Потім ставав обличчям до ікон, розрізав декілька крашанок, підходив до кожного члена родини й ніби причащав зі словами: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті й здоров’ї!».
Зазвичай члени сім’ї ділили між собою один великодній хліб. Цей звичай наділяв людей щастям та доброю долею. У центральних та східних областях України старались, щоб жодна крихта освяченої їжі не впала на підлогу. Всі крихти кидали у вогонь, «щоб миші не поїли». Люди вірили, що в протилежному випадку миша може перетворитися на кажана і тоді літати над головою того, хто впустив їжу додолу.
На Херсонщині існував звичай готувати гостинець для того члена родини, хто в дорозі й не сидить за святковим столом. Господиня загортала в рушник шматок великодньої баби та три крашанки. Пакунок клала на покуті. Якщо на Вознесіння подорожній не вертався, то віддавала гостинець жебракам.
На Херсонщині існував звичай готувати гостинець для того члена родини, хто в дорозі й не сидить за святковим столом. Господиня загортала в рушник шматок великодньої баби та три крашанки. Пакунок клала на покуті. Якщо на Вознесіння подорожній не вертався, то віддавала гостинець жебракам.
Щодо святкових напоїв, то традиційно Великдень зустрічають червоним десертним або кріпленим вином. Як до випічки, так і до м'ясних страв пасуватиме класичний кагор KOBLEVO з інтенсивним рубіновим кольором, складним ароматом сухофруктів і чорносливу, оксамитовий смак якого чудово доповнить великодній стіл.
Люди казали, що після того, як на Великдень розговієшся й вийдеш на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй – буде удача. Після трапези люди йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь водила гаївки. На Великдень заведено веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Та головне, Воскресіння Господнє потрібно зустрічати зі світлими помислами та добром у серці, а також вірити в очищення душі.
Люди казали, що після того, як на Великдень розговієшся й вийдеш на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй – буде удача. Після трапези люди йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь водила гаївки. На Великдень заведено веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Та головне, Воскресіння Господнє потрібно зустрічати зі світлими помислами та добром у серці, а також вірити в очищення душі.
НАДМIРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКIДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я
Окрім писанок, до справжніх великодніх витворів мистецтва можна віднести святкові листівки. Вони почали здобувати популярність серед українців більше ніж сто років тому. Перші поштові листівки на території сучасної України стали друкувати з 1898 року в Києві та Львові. Дослідники називають тодішню великодню листівку шедевром поліграфічних можливостей.
Великодні шедеври
Замість традиційних європейських великодніх зайців і баранчиків, на українських листівках друкували курчат у кошику, зображення свічок і православних храмів. А ще вони становлять неабияку цінність для етнографів: у той час, коли фотокартки були чорно-білі, на поштових листівках зображали кольорові деталі народних строїв. Адже малювали українців у національному вбранні й козаків, іноді – відомих письменників чи поетів, зокрема Тараса Шевченка й Івана Франка. Пізніше почали з’являтися експозиції про національно-визвольну боротьбу та воїнів УПА. Міжвоєнний період дослідники справедливо називають справжнім "золотим часом" для друку листівок. Але після приходу до влади комуністів друк великодніх листівок практично зупинили.
Над спецпроєктом працювали:
Матеріал підготовано за підтримки:
Ірина МАМРИГА Авторка
Олексій СКОПНЕНКО Продакшн
Мирослава БОНДАРЕНКО Редакторка
Олексій СКОПНЕНКО Продакшн
Мирослава БОНДАРЕНКО Редакторка
Світлана САЛІЙ Літературна редакторка
Рада КІШКА Дизайнерка
Рада КІШКА Дизайнерка
Готуємося до Великодня разом!