Козак Мамай. Народна картина Олія. 18 ст. Джерело uain.press

За радянських часів зображення козака Мамая вважалося пережитком "буржуазного націоналізму". Його історія унікальна – у жодного слов'янського народу немає бодай чогось схожого. Портрети Мамая зустрічаються лише там, де в різні часи жили українці, – на території сучасної України, також на Кубані, Донщині, Далекому Сході.

Мамая зображують як чоловіка у широких штанях, з оселедцем за вухом, вусами й гарними широкими очима, що грає на кобзі в тіні дуба. Поруч із ним шабля й горілка. Вдалині – встромлений у землю спис із припнутим до нього конем. Автор книги "Народні картини Козаки Мамаї" Платон Білецький знайшов кілька загальних деталей, які є ледь не у кожній картині.

КОЗАК МАМАЙ (НАРОДНА КАРТИНКА) – Данило ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1913
Фото - etnoua.info

Етнограф Данило Щербаківський 1913 року писав:
"Народ і досі любить цю картину, і кохається в ній, і малює її. Є села, особливо на Полтавщині, де можна забачити десятки сучасних копій "Мамая", недотепних, але в більшості інтересних, які будять в думках пам’ять про колишнє минуле"

Зображення козака Мамая були й у селянських хатах, і в маєтках поміщиків. Наприклад, портрет Мамая прикрашав будинок переяславського полковника Семена Сулими, чернігівського полковника Павла Полуботка, останнього гетьмана України Павла Скоропадського. Той згадував дитинство, проведене в родовому гнізді в селі Тростянець на Чернігівщині:

Т.Г.Шевченко. Дари в Чигирині 1649 року. Малюнок до однойменного офорта. Папір, туш (19,7 × 27 см). [Санкт-Петербург]. [III – IV 1844]. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г-394.

”У домі всюди висіли портрети гетьманів та різних політичних і культурних діячів України. Було кілька старовинних зображень ”Мамая”. У сусідів – Тарновських, що володіли Качанівкою, та Галаганів у Сокиринцях – також зберігалися ці твори, по кілька в кожній збірці”.

У відомому шевченківському офорті "Дари в Чигирині" Тарас змалював передпокій Богдана Хмельницького. У центрі уваги на стіні – саме картина з Мамаєм.

За словами дослідників, прізвище Мамай було поширене в Україні. Зокрема, в "Архіві Коша Нової Запорозької Січі", який охоплює документи 1713–1776 років, зафіксовано 26 козаків із прізвищем Мамай.

Російські джерела повідомляли, що в липні 1750 року гайдамацькі загони Марка Мамая та Гаврила Лисого захопили Чигирин, ”взяли пушку да хлеба мешка с три и выжгли башни и винницу”. З Чигирина Мамай пішов на Медведівку, де взяв дві бочки селітри.

На картині з Градизька, що на Полтавщині, козака спокушає пан, пропонуючи йому чарку горілки. На малюнках з Ногайська та Катеринодара – жінки. Особливо промовистий малюнок козака в центрі й постатями в типових російських кашкетах, що заховалися на дереві й цілять у Мамая з пістолетів. А той, мов зачарований, спокійно продовжує грати на бандурі. Тут натяк на характерника, що має надприродні властивості.

Відомо, що 1750-го Мамай зруйнував містечко Мошни та всі маєтності князя Любомирського. Російські війська під командуванням генерала Леонтьєва зловили запорожця. Він був повішений і четвертований, а його голову з шапкою виставили для остраху іншим. Але якийсь Андрій Харченко зняв цю шапку і почав називати себе Мамаєм. Через кілька років його також схопили і стратили. Але народ уже почав складати перекази про Мамая, який знову і знову воскресає. Козак Мамай став героєм численних вертепів: він розганяв чортів, залицявся до шинкарки, карав ворогів.

"Козак Мамай". Поч. 19 ст. Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с. Градіжськ. Полотно, олія, 67 х 95. Національний художній музей України (Ж-172). За виданням: Козак Мамай. Феномен одного образу та спроба прочитання його "ідентифікаційного коду": Альбом / Автор дослідж. С. Бушак. – Київ: Родовід, 2008. – С.238. Зображення bandurka.etnoua.info

Про гайдамаку Мамая згадує також письменник Аполлон Скальковський. "Особливий жах наводила в Україні шайка Мамая, козака Запорозького. Виявляється, під цим іменем діяли дві особи", – писав Скальковський.

Мамай – не просто козак-філософ, що сів перепочити під дубом. Посмішка його не така й проста, як здається. Це посмішка характерника – легендарного козака, який умів відчиняти замки без ключів, наводити сон на ворогів, проходити крізь стіни, зупиняти кулі й обертатися на хижого звіра.

Цього козаки нібито навчилися у своїх далеких предків – аріїв. Інші стверджували, що це стародавні чари вікінгів. За переказами, козак-характерник не міг померти, аж поки не передасть своє вміння наступнику.

Про Сірка говорили, що ”його не брали ні куля, ні меч”. Що він ”перевертень”, який може перевтілюватися на вовка. Навіть слово ”сiрко” – один з епітетів вовка.

”Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба – тільки синє буде. Не те, що кулею, а шаблею”, – такий факт про Сірка записав Дмитро Яворницький у Нікополі.

Найвідомішими характерниками вважалися легендарний Іван Сірко, Остафій Дашкевич, Іван Богун та Іван Золотаренко – один з улюблених полковників Богдана Хмельницького.

Одним із перших про містичні здібності козаків повідомив Єнджей Кітович – ксьондз, який служив у війську Барської конфедерації. У книзі ”Опис обичаїв і звичаїв за панування Августа ІІІ” він написав: ”Поляки дуже вірили, що між гайдамаками багато було характерників, котрих кулі не брали. Вони не раз повідали під присягою, що бачили гайдамаків, які змітали з себе кулі, що влучали їм в обличчя або у груди”.

Іван Сірко цілком вписується в таку містичну історію. Однак заговореним він точно не був. У 1960-х антрополог Сергій Сегеда дослідив його кістки та виявив на лівій ключиці та лівій великій гомілковій кістці сліди серйозних прижиттєвих поранень, що мали саме бойове походження.

В ”Історії Русів” зберігся опис убивства наказного гетьмана Івана Золотаренка. У Білорусі, у Старому Бихові, із дзвіниці його застрелив католицький органіст Томаш. Затриманий одразу зізнався, що вбив козака срібною кулею, яка напередодні була освячена особливими закляттями. Однак і після смерті Золотаренка дива продовжилися. Під час відспівування в Корсуні у місцевій церкві почалася пожежа. Загинуло 432 людини. Розповідають, що за сталінських часів, 1936 року, під час розкопок на півдні археологи натрапили на дивне поховання – козака, який лежав долілиць, а його домовина не мала жодного цвяха.

Дмитро Яворницький спростував усі натяки на зв'язок характерників із нечистим. 1888 року він записав слова старого козака: ”Ні, цьому не вірте: це одна балачка; вони жили по-божески, не знали ніяких чар; од них і поганого слова не почуєш. ”Скурвий сину” – ото їх найбільша лайка. Жили вони наче ченці, жінок не трогали, а все молились Богу, і молились добре; знали ”Отче наш” і ”Вірую” і більш усього молились, як на війну йшли".

Загалом, образ козака Мамая є символом опору, волелюбності, сили українського народу. Також він символізує визвольну боротьбу, тому й тепер є неабияк актуальним, коли на українську землю прийшли російські окупанти.

А вовкулака – людина, що здатна перетворюватися на вовка, є емблемою Сил спеціальних операцій України. В описі нарукавного знака йдеться про спадковість бойових традицій від козаків-характерників до сьогодення.