Світлана Ройз
дитяча сімейна психологиня
ДОЗВОЛЬТЕ СОБІ БУТИ НЕІДЕАЛЬНИМИ БАТЬКАМИ
— Емоційна стійкість дітей залежить від стійкості дорослих, які перебувають поруч, – говорить Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня.
Бути батьками – це найскладніша роль у будь-які часи. Нині дорослі одночасно відповідають за безпеку дітей, продовжують опікуватися їхнім добробутом, забезпечують безперервний розвиток. Хоча й самі переживають досвід стресового навантаження. Часто, коли діти бачать безпорадність батьків, вони починають грати роль дорослих – беруть на себе частку відповідальності, емоційно й іноді фізично.
Суперздібність батьків нині – залишитися в ролі дорослого поруч із дитиною. Тому раджу дозволити собі бути неідеальними батьками, господарями, не порівнювати себе з іншими. Бо перфекціонізм виснажує.
Є правило: коли не можемо проконтролювати зовнішній світ – упорядковуємо світ внутрішній. Це дає відчуття контролю, передбачуваності. З одного боку, відновлюємо те, що було до війни, зокрема родинні традиції. З іншого – визнаємо, що в нашому житті виникли нові правила, “гігієна”: мінна безпека, поведінка під час повітряних тривог тощо.
Часто чую про почуття провини у мам, що перебувають із дітьми за кордоном. І в тих мам, які повернулися в Україну. Насправді ідеального вибору не існує, бо в будь-якому будуть ризики.
Ми в усіх випадках там, де маємо тепер бути. І це, можливо, має стати точкою опори, з якої починається адаптація. Бо адаптація буде як до нового місця, так і до місця, в яке повертаємося. Але часто є ілюзія, що повертаємося кудись та до когось, де все залишилося таким, яким було до лютого 2022 року. І часто ця ілюзія провокує кризу.
Розвиток дитини має йти за розкладом. Вікові кризи, прояви істерик, страхів, запитання. Адже саме тепер теми втрати, війни, страхів загострені. На всі запитання дитина має отримувати відповіді згідно з її віком, бо чим більше невизначеності, тим більшим буде рівень тривоги. Своїми поясненнями ми допомагаємо дитині створити та впорядкувати картину світу.
Реальність наших дітей – війна. Їхні реакції – чесні, правильні. Батькам потрібно спостерігати, щоб у житті дітей було більше тем, щоб їхні знання живилися не тільки війною. Скеровувати їхню увагу на прояви милосердя, піклування, опіки. Своєю людяністю врівноважувати той досвід, який вони отримують. Радує, що нині діти повертаються до занять творчістю, більше читають книжок.
Тепер час спільнот. Нам усім важливо мати свою, щоб можна було висловити те, що відбувається, що відчуваємо. Батькам треба навчитися дозволяти собі звертатися по допомогу. Є багато фондів, груп підтримки для різних аудиторій, де можна безкоштовно отримати допомогу.
Малюнок Анастасії Васьківської: "Щастя – це життя без війни"
Христина Мельник
директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові
ДИТИНА У ШКОЛІ ТРАНСЛЮЄ ТЕ,
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В СІМ’Ї
— Останнім часом діти почали частіше проявляти агресію. Це особисте спостереження, – зауважує Христина Мельник, директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові. – Для педагогів це означає, що з учнями потрібно більше працювати. Психолог у школі постійно проводить моніторинг, а потім збирає дітей у групи на заняття.
Намагаємося більше розказувати учням про дорослі реалії життя. У нас є проєкт про профорієнтацію. Багато хто з батьків зголошується приходити у школу і розповідати про свою професію. Щоб діти краще орієнтувались у питаннях безпеки, запрошуємо працівників ДСНС і ювенальної поліції.
Загалом дитина у школі транслює те, що відбувається в сім’ї. Це помітно навіть по реакції на сигнал тривоги. Хтось спокійно збирається й іде в безпечне місце, а хтось панікує. Добре, коли батьки говорять із дитиною на складні теми. Тоді менше тривожності, більше готових рішень і алгоритмів дій у голові.
Тетяна Обухова
виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”
В УКРИТТІ МОЖНА ПОСТРИБАТИ, ЗРОБИТИ РУХАНКУ
— Варто постійно зважати на емоційний стан дітей. Наведу приклад: проводили заняття в підвалі Патріаршого собору, який став укриттям. Почався масштабний обстріл у Києві. У мене в групі дівчата 7-10 років. Вони поробили собі хатки з якихось коробок, одягу і слухали мене кожна зі своєї схованки. Я розуміла, що в той момент їм це було потрібно, – розповідає Тетяна Обухова, виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”.
Дітям також потрібна фізична активність, вона захистить від стресу. Навіть в укритті можна пострибати, зробити руханку. Пласт – це ще й коло друзів, спільнота. Ми зустрічаємося раз на тиждень, і це стабільність, яка заспокоює і відновлює нормальний ритм життя. В Ліоні у Франції проводила заняття з дітьми, які виїхали з батьками за кордон. За кілька зустрічей вони здружилися більше, ніж за весь час проживання в громаді.
116 111