У жовтні українці традиційно завершували аграрний рік. Намагалися впоратися з роботами на полях і городах до Покрови — 14 жовтня. Це також свято українського козацтва, а нині — всіх захисників України. Символом цієї пори вважали коровай.
Цей обрядовий хліб був поширений серед багатьох слов’янських народів. Та для українців коровай мав особливе значення, його використовували в численних обрядових діях. Українські короваї вирізнялися пишністю і багатоманітністю варіантів.
”Коровай — священний хліб, який має велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер”, — писав етнограф Микола Сумцов у книжці ”Хліб у обрядах і піснях” 1885-го.
Короваєм проводжали воїнів на захист Батьківщини. Ця випічка була одночасно оберегом від ворогів, загибелі й каліцтва і символом майбутньої перемоги. У давньоруській літературі збереглися згадки про коровай, як про ритуальну дохристиянську страву. Без неї обряди вважалися неповноцінними.
”Сидить, мов коровай на весіллі”, — казали про людей, наділених особливим почуттям власної гідності.
Пшениця, жито й випечений із них хліб завжди символізували багатство, процвітання, успіх та достаток. Найбільш знаковим хлібом був коровай. У нього вкладали все найкраще й не шкодували сил. Вважалося, що воду для нього потрібно набрати з семи різних криниць, а борошно відсипати з семи різних мішків. Випікали з найкращого борошна, на вершковому маслі та яйцях.
”Світи, боже, з раю
До нашого короваю,
Щоб було виднесенько
Краяти дрібнесенько!”
Доброю ознакою було те, що жінок для випікання короваю — коровайниць — сходилася непарна кількість, найкраще — сім. Заборонялося йти в коровайниці тим, хто обмивав покійників. Коли всі інгредієнти були зібрані, господарка замішувала тісто в спеціальній великій формі з хрестом. Жінка ретельно вмивалася, мила руки, пов’язувала на голову хустку. Заміс супроводжувала читанням молитов. Інші спостерігали та створювали святковий настрій, яким супроводжували виготовлення короваю. Співали:
Воду для тіста брали із семи криниць