Щоб доїхати з Києва до Ірпеня, водій дає великий крюк. Найкоротшого шляху по Новоірпінській трасі не існує - Збройні сили України підірвали міст на другий день повномасштабного вторгнення Росії, 25 лютого. Зробили це разом з двома іншими мостами, які вели до Києва, щоб зупинити наступ колон ворога перед столицею.
За річкою Ірпінь, на іншому березі від Києва, починається війна. Приватний сектор Гостомеля нагадує район недобудов. Відсутні дахи, паркани, шибки. Там, де колись були стіни – лише купи цегли. Все пощерблено розпеченими уламками металу - коли вони розлітаються під час обстрілу, то проплавляють будь-що, з чим зустрічаються. Це не з чим не сплутаєш. Ні з цятками від кулемета, ні з дірками від чогось важчого.
Від заправки залишилися клапті. Маневруючи між руїнами, даємо в бік і заїжджаємо в Ірпінь через вулицю Северинівську. По ній наносили авіаудари. Бомби падали на нові багатоповерхівки. Дахи знесені, верхівки сосен посічені, стіни з першого по останній поверхи чорні. Життя людей згоріло до бетону.
Місцями багатоповерхівки наче розчавлені - від п'яти поверхів залишилося два й над ними немає навіть уламків. Усе, що було вище, перетворилося на пил.
Відтоді до Ірпеня добираються через Гостомель об'їзними дорогами, що заблоковані спаленими до іржі танками та бронетранспортерами. Груди заліза розкидані на сотні метрів. Зрозуміти, що й де в них було до влучного попадання Javelin можливо лише умовно. Кабіна, колеса, дно корпуса впізнаються. Усе, що було згори та всередині - спалено до стану сміття.
Водій везе нас через один зі зруйнованих мостів. Посеред нього величезна діра, через яку видно річку Ірпінь. Щоб об'їхати, маневруємо. Хлопці на блокпосту показують рукою "Давай швидше". Під колесами відчувається невелике ковзання на насипі землі та глини. Багато бруду та бетонних блоків.
На міст пускають переважно тих, кому дозволено. Тобто своїх: військових і волонтерів.
В одному з розчавлених домів через квадрат вікна видніються вціліли меблі на кухні. Вони якогось світлого кольору. Можливо в них частково не побився посуд. Але власники ніколи його не заберуть, щоб мати хоч щось. За годину чи дві піде дощ і меблі розкиснуть. А за тиждень чи два стіни знесуть, якщо вони самі до того часу не впадуть під власною вагою. Тоді їх розберуть, як завали. Кран для цього вже підігнали.
На одному будинку згоріло все, крім стіни. Там, наче знущання, висить плакат: "Квартири з документами від 34 тисяч". Квартир у цьому будинку більше немає.
У глиб кварталу серед поламаних сосен є вцілілі новобудови. Деяким будинкам пощастило, на них не скинули бомби з літака. Відсутність шибки не порівняти із втратами сусідів.
Зараз тут немає жодної живої душі - всі поїхали. Чи були люди у квартирах під час авіаударів - питання. Коли почнуть розбирати завали, то статистика загиблих жителів Ірпеня може змінитися. Зараз загинуло 300 містян, проти 200 з них вчинені воєнні злочини.
Вздовж моста стеляться поля. Вони вкриті жовтим килимом з рослин, серед яких рясніють чорні плями вирв. Металеві стовпи ліній електропередачі погнути. Дроти мертво звисають. За мостом, куди вони мали давати людям світло, немає нічого.
Небо налилося сірими фарбами. Вперше за довгий час це не дим від будинків, що палають, а лише хмари - скоро піде дощ.
Фото редакції. Дорога на Ірпінь