РЕПОРТАЖ
«Чоловік думає, що Путін на Україні не зупиниться» - як поляки допомагають українцям і що думають про війну
З початком повномасштабного вторгнення Росії з України виїхало у Польщу майже 2,7 млн людей. Більшість з них не оформляє статус біженця, планують перечекати активні бойові дії та повернутись на батьківщину. Польський уряд суттєво спростив вимоги до перетину кордону. Відмінили ковід-сертифікати, пропускали дітей без закордонних паспортів. На багатьох пунктах перетину відкрили піші переходи. Організували волонтерські центри для українців.
Кількість тих, які виїжджають, за останні три тижні знизилась. Значна частина повертається в Україну. Проте зараз пішла нова хвиля з Донецької та Луганської областей, бо на днях українська влада закликала жителів цих регіонів евакуюватись.
Gazeta.ua побувала у розподільчому центрі у Польщі. Поговорила з волонтерами про те, як допомагають українцям за кордоном і як змінилось життя у Польщі з початком нападу Росії на Україну.
Good design is obvious. Great design is transparent.
На пункті перетину кордону «Краківець-Корчова» у Львівський області черг з машин майже нема. На пішохідному переході - до двох десятків людей. Його відкрили спеціально для біженців 25 лютого - на другий день повномасштабного вторгнення.
Сім’я одразу переїхала до її мами у село під Миргородом на Полтавщині. Місяць були там, тоді вирішили вибратись за кордон. Основна причина — шукають реабілітацію для наймолодшого сина, у якого аутизм.
- Ні родичам, ні знайомим до війни не казали про діагноз сина. У нашій країні з такими дітьми важко. Ігнат у нас високофункціональний. Але з півтора року займаємось його розвитком. Зараз йому 5,8. Кожного тижня був двічі логопед, два рази психолог-терапіст. Син говорить, але простими фразами. Рахувати сам навчився, вміє українською і російською до 30, англійською - до 10. Але з ним треба постійно займатись. Зараз чоловік без роботи, а всі заняття недешеві, не зможемо цього собі дозволити.
- Ні родичам, ні знайомим до війни не казали про діагноз сина. У нашій країні з такими дітьми важко. Ігнат у нас високофункціональний. Але з півтора року займаємось його розвитком. Зараз йому 5,8. Кожного тижня був двічі логопед, два рази психолог-терапіст. Син говорить, але простими фразами. Рахувати сам навчився, вміє українською і російською до 30, англійською - до 10. Але з ним треба постійно займатись. Зараз чоловік без роботи, а всі заняття недешеві, не зможемо цього собі дозволити.
- Не підкажете, документи тільки тут перевіряють? Бо ми вперше їдемо за кордон, не знаємо, - сором’язливо питає рудоволоса жінка з ледь помітним ластовинням на обличчі. Вона разом з трьома дітьми і чоловіком стоять у черзі перед українським паспортним контролем. Тримає стос документів. Поряд стоять три великі валізи.
Харків’янка Світлана з сім’єю погоджується розповісти свою історію, якщо не вказуватимемо прізвища.
- Я не вірила у війну, - каже Світлана. – Працювала соціологом у компанії «Рейтинг» і вже влітку у нас у опитуваннях почало з’являтись питання про війну.
Харків’янка Світлана з сім’єю погоджується розповісти свою історію, якщо не вказуватимемо прізвища.
- Я не вірила у війну, - каже Світлана. – Працювала соціологом у компанії «Рейтинг» і вже влітку у нас у опитуваннях почало з’являтись питання про війну.
Жінка написала у групу у вайбері Хелп Укрейн аутизм з проханням порадити країну, де найкраща реабілітація для дітей з таким діагнозом.
- Зі мною одразу зв’язалась Дженіфер з Техасу. У неї теж дитина з аутизмом, - жінка показує свою переписку у вайбері. Розказує піднесеним голосом, не вірячи, що їм так пощастило. - Порадила нам виїхати в Нідерланди. Знайшла центр, де нас поселять і займатимуться Ігнатом. Закордонний центр допомоги організував та оплатив усю дорогу родині. З Польщі сім’ї купили квитки на літак.
- Зі мною одразу зв’язалась Дженіфер з Техасу. У неї теж дитина з аутизмом, - жінка показує свою переписку у вайбері. Розказує піднесеним голосом, не вірячи, що їм так пощастило. - Порадила нам виїхати в Нідерланди. Знайшла центр, де нас поселять і займатимуться Ігнатом. Закордонний центр допомоги організував та оплатив усю дорогу родині. З Польщі сім’ї купили квитки на літак.
- Ще до війни думали виїхати за кордони, бо там є соціальний супровід. І я точно знаю, що як нас з чоловіком не стане, то 100 відсотків син не лазитиме по смітниках і не голодуватиме. Але з початком війни засумнівались чи варто їхати. Такі відчуття, наче ми криси і тікаємо. Товариш чоловіка дорікнув нам. Каже: «Хто буде Україну відбудовувати?» – опускає очі. - Я боюсь їхати, але в нас немає іншого вибору. Ми не розуміємо англійської взагалі. Нас зустрічатиме естонка, яка перекладатиме російською. Переживаємо.
Я більше тисячі разів питала в інших людей про війну, але сама думала, що розум має взяти верх. 23 лютого мені зателефонувала знайома і стала говорити знервовано, що діти їй кажуть купити продукти, бо буде війна. Заспокоювала: «Людмило Григорівно, та не переживайте, все буде добре».
23 лютого ще встигли відсвяткувати день народження старшої доньки. З тортом і свічками. А наступного дня почалася війна.
Товариш чоловіка дорікнув нам. Каже: «Хто буде Україну відбудовувати?»
- Наша Аня з чотирьох років займається художньою гімнастикою. У березні мала стати кандидатом у майстри спорту. Обідно, - додає мама. На цих словах у дівчинки простуспають сльози, відвертається.
- У мене з собою тоже єсть ігрушка, - сіпає мене за руку молодша донька Світлани 9-річна Саша і показує зайця з довгими вухами. З-під рожевої шапки дитини видніється таке ж руде волосся, як у мами. Обличчя рясно вкрите ластовинням. Безтурботно посміхається. Тим часом наймолодший син Світлани бігає по залу. Періодично підбігає і запитує маму, коли вже полетять на літаку.
Родина швидко проходить митний контроль. Світлана озирається і обіцяє написати у вайбер, як тільки вони влаштуються у Нідерландах. Діти махають на прощання. Ігнат біжить поперереду і знову питає маму чи вже зараз вони полетять.
- У мене з собою тоже єсть ігрушка, - сіпає мене за руку молодша донька Світлани 9-річна Саша і показує зайця з довгими вухами. З-під рожевої шапки дитини видніється таке ж руде волосся, як у мами. Обличчя рясно вкрите ластовинням. Безтурботно посміхається. Тим часом наймолодший син Світлани бігає по залу. Періодично підбігає і запитує маму, коли вже полетять на літаку.
Родина швидко проходить митний контроль. Світлана озирається і обіцяє написати у вайбер, як тільки вони влаштуються у Нідерландах. Діти махають на прощання. Ігнат біжить поперереду і знову питає маму чи вже зараз вони полетять.
- Це все, що лишилось від моїх друзів, - сумно посміхається донька Світлани 15-річна Ганна. Показує м’яку іграшку сірого ведмедя і притискає до грудей. - Його подарували мені на день народження. Зараз усі друзі роз’їхались по різних країнах. Взяла з собою і останній подарунок від тренера.
Українці на кордоні з Польщею. Джерело - ANGELOS TZORTZINIS/AFP для Getty Images
УПЕРШЕ ЗА КОРДОН
Одразу за митним контролем з польської сторони для українців облаштували волонтерський пункт, де можна зігрітись, перепочити і поїсти. Поряд стоять автобуси, що відвозить до розподільчого центру за 5 км звідти. Його поляки організували у колишньому торговому центрі. Перший придорожній щит зустрічає українців написом на фоні українського прапора «Тут ви у безпеці».
Великий торговельний центр Hala Kijowska (у перекладі з польської — Київський зал. – Gazeta.ua) повністю облаштували під потреби біженців. При вході цілодобово чергують швидка допомога, пожежники та поліцейські. Приміщення заставлене розкладачками. Є пункти безплатного харчування з гарячою їжею і напоями. Пункти роздачі засобів гігієни й харчів для тварин. Окрема стійка, де безкоштовно роздають українцям картки від польських мобільних операторів.
На «Хрещатику» кілька дітей грають з волотерами у м’яча. Двоє хлопців на вигляд років 10 наввипередки катаються на «ходунках», які тут залишили для людей з інвалідністю. За ними видніється вхід у єдиний магазин, який тут продовжує працювати. В асортименті в основному білизна, футболки й спортивні костюми. Брендові магазини Zara, Bershka стоять зачинені. Атмосфери сьогоднішнього Києва додає й машинка для очищення підлоги, яка моментами видає звуки подібні до сирени повітряної тривоги.
Фото редакції. Олександр Маркушин став мером Ірпеня 2020 року
Кожен «квартал» центру названий київськими вулицями. Тут є Житомирська, Сагайдачного, Костянтинівська, Перемоги.
Колишні коридори забиті розкладачками. Тут тимчасово живуть люди. Окремі зали відведені для ночівлі жінок з дітьми, людей з інвалідністю. Зараз одночасно у центрі перебуває до тисячі людей. Три тижні тому був забитий вщент, кажуть волонтери. Зазвичай, тут люди залишаються на кілька годин або днів, щоб вирішити куди вирушити далі. Усюди написи українською, польською та англійською.
У розподільчому центрі звучать ледь не всі європейські мови. Тут представлені інформаційні стійки від країн, які готові прийняти біженців. Данія, Норвегія, Нідерланди, Канада, Ізраїль, Франція, Німеччина, Фінляндія, Чехія організовують безкоштовний транспорт, допомагають з поселенням. Також є рейси у різні міста Польщі. Волонтери консультують, розказують про умови, які може запропонувати кожна країна.
У розподільчому центрі звучать ледь не всі європейські мови. Тут представлені інформаційні стійки від країн, які готові прийняти біженців. Данія, Норвегія, Нідерланди, Канада, Ізраїль, Франція, Німеччина, Фінляндія, Чехія організовують безкоштовний транспорт, допомагають з поселенням. Також є рейси у різні міста Польщі. Волонтери консультують, розказують про умови, які може запропонувати кожна країна.
Українці метушаться між стійками з інформацією. Втомлені й розгублені. У приватних розмовах зізнаються, що налякані історіями про викрадення, тому перед тим, як кудись їхати, добре зважують усі за і проти. По усьому центру висять інформаційні плакати з нагадуванням про те, що не можна нікому давати документи та сідати в авто до неперевірених осіб. Увесь транспорт, який відбуває від розподільчого центру, перевіряють поліцейські.
ПОЛЬСЬКИЙ ХРЕЩАТИК
Біля виходу з центру волонтерка збирає людей, які планують оселитись у Німеччині. Виїзд організовує «ММС гуманітас», яку стоврили три брати — німці Маркус, Маріо і Саша 28 лютого.
- У брата дружина українка, він також має маленьку похресницю в Україні. Тому як тільки почалась війна, його попросили забрати врятувати дитину, - каже президент «ММС гуманітас» Саша Мей. Його слова перекладає волонтерка Вікторія Борецька. Обоє одягнені у світловідбивні жилети з написом на спині “Слава Україні». - Ми приїхали на польський кордон Будомеж забрати похресницю і як побачили, скільки там людей, то вирішили швидко організуватись і створити волонтерський центр, щоб помогти й іншим українцям.
Чоловіки долучили до організації уже 45 людей. За весь час вдалося розселити у німецькі сім’ї 660 українців
- Вже одинадцятий раз приїжджаємо великим автобусом. Сюди веземо гуманітарну допомогу, Звідси забираємо людей. Стараємось так розподіляти, щоб у людей співпадали інтереси, щоб усім було комфортно. Наприклад, родини з малими дітьми відправляємо до тих сімей, де теж є дітки.
Поки розмовляємо, поряд збираються люди. За хвилину перекладачка Вікторія перевіряє список охочих виїхати й виводить їх до автобуса.
- Вже одинадцятий раз приїжджаємо великим автобусом. Сюди веземо гуманітарну допомогу, Звідси забираємо людей. Стараємось так розподіляти, щоб у людей співпадали інтереси, щоб усім було комфортно. Наприклад, родини з малими дітьми відправляємо до тих сімей, де теж є дітки.
Поки розмовляємо, поряд збираються люди. За хвилину перекладачка Вікторія перевіряє список охочих виїхати й виводить їх до автобуса.
ПОХРЕСНИЦЯ З УКРАЇНИ
З розподільчого центру мене забирає польська волонтерка Анна, яка з початку війни допомагає українцям. Попри те, що виховує доньку з інвалідністю, встигає перевозити через кордон авто для української армії. Розселяє біженців, допомагає збирати речі й продукти.
Погодилась показати, як допомагають українцям у їхньому селі Кальників. Воно розташоване біля кордону. Третина населення є провославними, трохи менше греко-католиків. Тут є одна з найбільших громад українців у Польщі. У школі на факультативах викладають українську.
- У перший день війни до мене подзвонила подружка з України зі словами: «Рятуй, бо нас бомблять». Зібрала дітей, сестру й подруг із їхніми сім’ями. Усіх було — 32 людини. Дехто приїхав без нічого.
- У перший день війни до мене подзвонила подружка з України зі словами: «Рятуй, бо нас бомблять». Зібрала дітей, сестру й подруг із їхніми сім’ями. Усіх було — 32 людини. Дехто приїхав без нічого.
Жінка поселила їх у батьківському будинку, де вже давно ніхто не живе. Написала пост у Facebook, щоб зібрати необхідні речі. Сусіди та знайомі одразу поприносили ковдри, подушки, одяг, продукти й іграшки для дітей. Організовували перекуси.
- Була у нас жінка на 8-му місяці вагітності. То через стрес їй двічі швидку викликала, забирали в лікарню. Але грошей не брали. Тоді вона не народила, сказали, ще не час. То потім вона вернулася до Львова спеціально, бо казала, що хоче народити дитину в Україні. Тепер має зробити документи і вернутися до нас.
- Була у нас жінка на 8-му місяці вагітності. То через стрес їй двічі швидку викликала, забирали в лікарню. Але грошей не брали. Тоді вона не народила, сказали, ще не час. То потім вона вернулася до Львова спеціально, бо казала, що хоче народити дитину в Україні. Тепер має зробити документи і вернутися до нас.
Фото редакції. Олександр Маркушин став мером Ірпеня 2020 року
Була у нас жінка на 8-му місяці вагітності. То через стрес їй двічі швидку викликала, її забирали в лікарню. Але грошей не брали.
У Кальникові також жила жінка з Маріуполя.
- Вона навіть говорити спочатку не хотіла. Я питаю її чи все добре, а вона вхопилася за голову так руками і каже «Там тільки бомбили. Я то маю тут у вухах, цілий час ті сирени виють». Але за день-два стала спокійніша. Думаю, що їй тут добре.
Знайомі українці купували авто для армії і просили Анну, щоб перевезла через кордон.
- Я залишала свою Устину вдома з чоловіком, - показує на доньку, яка не злазить з її колін протягом усієї розмови. - І їхала в Україну. Хлопці також купляли спальні мішки, покривала, термоодяг, продукти, консерви, ліки. Всього треба було. Навіть бронежилети доставляла. Якось вже за вашим кордоном зупинилась вночі закурити. А тоді страшно стало, бо як згадала, як то машини у вас розстрілюють. Закрила вікно, але ж тоді зрозуміла, що воно мене не врятує. Боялася їздити до вас, але треба було помогти. Бувала, що кожного дня їздила в Україну. Бувало, що двічі на тиждень.
- Вона навіть говорити спочатку не хотіла. Я питаю її чи все добре, а вона вхопилася за голову так руками і каже «Там тільки бомбили. Я то маю тут у вухах, цілий час ті сирени виють». Але за день-два стала спокійніша. Думаю, що їй тут добре.
Знайомі українці купували авто для армії і просили Анну, щоб перевезла через кордон.
- Я залишала свою Устину вдома з чоловіком, - показує на доньку, яка не злазить з її колін протягом усієї розмови. - І їхала в Україну. Хлопці також купляли спальні мішки, покривала, термоодяг, продукти, консерви, ліки. Всього треба було. Навіть бронежилети доставляла. Якось вже за вашим кордоном зупинилась вночі закурити. А тоді страшно стало, бо як згадала, як то машини у вас розстрілюють. Закрила вікно, але ж тоді зрозуміла, що воно мене не врятує. Боялася їздити до вас, але треба було помогти. Бувала, що кожного дня їздила в Україну. Бувало, що двічі на тиждень.
ПІД БОМБАРДУВАННЯМИ
Кальників розташований за пів кілометра від межі з Україною. При першому напливі біженців поляки боялись, що кордон не витримає і люди тікатимуть нелегально через ліс. Частина місцевих виїхали з Кальникова.
- Боялися, що кордон не зможе всіх прийняти, бо то все було без контролю. Наші люди бунтувалися: як так можна пускати? Почали з Кальникова втікати. Закривали хати і виїжджали далі в Польщу, щоб перечекати перший штурм.
Росія неодноразово погрожувала Польщі воєнною агресією. Частина населення остерігається, що допомагаючи українцям, можуть спровокувати напад РФ.
- Боялися, що кордон не зможе всіх прийняти, бо то все було без контролю. Наші люди бунтувалися: як так можна пускати? Почали з Кальникова втікати. Закривали хати і виїжджали далі в Польщу, щоб перечекати перший штурм.
Росія неодноразово погрожувала Польщі воєнною агресією. Частина населення остерігається, що допомагаючи українцям, можуть спровокувати напад РФ.
- Була здивована, бо мій чоловік ніколи не панікує. У нас є підвал, але його ще не готуємо і не запасаємось продуктами. Але знаю, що багато поляків бояться хімічної зброї, говорять часто про це. - говорить Анна.
Поки Анна розповідає, весь час по польському телебаченню транслюються новини про Україну. У кутку телевізійної картинки напис у кольорах польського прапора червоно-білим «Солідарні з Україною».
Поки Анна розповідає, весь час по польському телебаченню транслюються новини про Україну. У кутку телевізійної картинки напис у кольорах польського прапора червоно-білим «Солідарні з Україною».
Чоловік думає, що Путін на Україні не зупиниться. Каже мені: «Збирай дітей і виїжджаємо в Канаду. На неї нападати не буде»
- Ціни у нас дуже підскочили на все. Найбільше на пальне. Ще такого не було, щоб по 8 злотих коштувало (вартість пального у Польщі була 5,45 злотих за літр (приблизно 38 грн), з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну зросла до 8 злотих за літр (56 грн) – Gazeta.ua ). Але поляки все одно українцям помагають. А як може бути інакше? Ми навіть не називаємо українців біженцями, кажемо, що то наші гості.
Пропонує показати дім, який облаштували для українців з подругою Маргаритою. Скорочена польська форма від імені — Ґося
Пропонує показати дім, який облаштували для українців з подругою Маргаритою. Скорочена польська форма від імені — Ґося
- Ґося дозволила поселити людей у будинку її дядька, який виїхав 30 років тому в США. Там нічого не було, ні води, ні опалення, ні меблів. То позвозили якісь матраци, пофарбували кімнати, підвели воду і встановили бойлер. За свої гроші купила пральну машинку. Держава нічим тоді не помагала. Все на людях трималось. Знаю, що зараз дають якісь гроші, але я не зверталась за тою допомогою. Зараз у тому будинку живуть 10 українців. Ті, що були на початку вже поїхали далі.
ПОЛЯКИ БОЯТЬСЯ ХІМІЧНОЇ ЗБРОЇ
Вікторія Михайлець з Кременчука на Полтавщині приїхала з сином 14-річним Владиславом і котом Ріккі у Кальників понад три тижні тому. Прихисток знайшли завдяки посту на Facebook, який написала їхня кума. Живуть у будинку, який облаштувала Анна і Ґося.
- Ніколи не забуду 24 лютого. Було сонячно, гарно. Колега подзвонила і питає чи йдемо на роботу, бо там вже Дніпро бомбять і Харків. Я побігла будити сина. Зібрала його і кота та відправила до батьків на окраїну міста. Бо в нашому районі навіть бомбосховища нормального не було. У батьків облаштували погріб, ховались там. Чули як ракети летіли, - розповідає Вікторія, гріючи воду на чай, щоб нас пригостити.
З Кременчука виїхали 19 березня. Спершу прибули у Перемишль у розподільчий центр.
- Там дуже багато людей, великі черги в туалет. Нікуди не відійдеш від розкладушки, бо там всі речі. Дуже стресово. Підходять волонтери, але не знаєш їхати чи не їхати. Якщо тут в Польщі я хоч розумію декілька слів, то як я поїду в Португалію, якщо я не знаю ніякої іноземної мови?
- Там дуже багато людей, великі черги в туалет. Нікуди не відійдеш від розкладушки, бо там всі речі. Дуже стресово. Підходять волонтери, але не знаєш їхати чи не їхати. Якщо тут в Польщі я хоч розумію декілька слів, то як я поїду в Португалію, якщо я не знаю ніякої іноземної мови?
Фото редакції. Олександр Маркушин став мером Ірпеня 2020 року
У селі двічі спрацьовувала сирена на пожежу. А вона тут така сама, як в Україні повітряний удар. То я бігала з такими випученими очима і кричала: «Візьміть дитину наперед, а я вже якось сама добіжу». Я злякалась. Почала телефонувати пані і питатись, що сталось. Не знала, що тут так повідомляють про пожежі.
У цьому ж будинку на другому поверсі живе Вікторія Білоконь з Кременчука. У Польщу приїхала зі свахою і двома внуками - 12 і 14 років два тижні тому. Тоді у їхньому місту був ракетний удар по заводу.
- Ми б нікуди не їхали, але треба дітей рятувати. Вже дуже хочеться додому, у нас не стріляють, зараз тільки тривоги, - каже Вікторія. З внуками живуть у кімнаті без меблів. У приміщенні тільки матраци на підлозі, один стіл і буржуйка. Сильно відчувається запах гарі. Жінка пояснює, що щойно закладала дрова, тому трохи диму зайшло у кімнату.
- Ми б нікуди не їхали, але треба дітей рятувати. Вже дуже хочеться додому, у нас не стріляють, зараз тільки тривоги, - каже Вікторія. З внуками живуть у кімнаті без меблів. У приміщенні тільки матраци на підлозі, один стіл і буржуйка. Сильно відчувається запах гарі. Жінка пояснює, що щойно закладала дрова, тому трохи диму зайшло у кімнату.
- Внуки постійно дзвонять до тата, скучають. В тих новинах сидять. Ми статус біженців не оформляли, маємо надію, що швидко вернемось додому. Дітям треба получити атестат. А що мені тут робити? Роботи не знайду. А там в Україні досі доводиться платити за оренду, бо я тримаю магазини. Власник тільки пів ціни скинув і то тільки на березень. А тут мене ніхто содержать не буде. Я слухала азербайджанського експерта і він казав, що далі Дніпра не підуть, то точно. Тому за три дні поїдемо додому.
СИРЕНИ ТРИВОГИ
Голова села пані Зося також приймала біженців із України. Зараз збирає гуманітарну допомогу, яку відправляє з волонтерами на потреби українців, які залишились у гарячих точках.
Як тільки то все почалося, то сама на кордон вночі дітям возила соки й їжу. То ми ті пакування порозрізали, щоб люди не боялись, що там є бомба. А там ті люди такі налякані. Дехто тільки дивиться і не підходить. Я їм пояснювала, що беріть, беріть, то безкоштовно, - голосно каже пані Зося, часто жестикулює.
- Перші дні, то в мене люди зупинялись. Аж важко порахувати скільки їх було. Лишались тільки на ніч-дві і їхали далі, бо боялись, що тут кордон близько. То я клала їх спати навіть на підлозі, бо місця для всіх не було. Продукти купувала сама, бо треба було їх чимось годувати.
- Перші дні, то в мене люди зупинялись. Аж важко порахувати скільки їх було. Лишались тільки на ніч-дві і їхали далі, бо боялись, що тут кордон близько. То я клала їх спати навіть на підлозі, бо місця для всіх не було. Продукти купувала сама, бо треба було їх чимось годувати.
Каже, що люди у селі всі дуже переживають за українців.
- То трагедія, розпач чорний, я ночами спати не могла. Наша польська волонтерка Патриція зараз в Бучі. Вона знімає відео для якоїсь іноземної телевізії. Дзвоне мені й каже, що люди всі вибиті, пси теж. Пані Зосю, то так страшно, так страшно, - говорить. - Каже, що відкрили якусь півницю, а там маленькі йорки були, теж всі вмерли. Йой, а я так собак люблю, я б собі забрала. Во, яке бігає, - показує на стефоширського йорка, що скаче біля господині.
- То трагедія, розпач чорний, я ночами спати не могла. Наша польська волонтерка Патриція зараз в Бучі. Вона знімає відео для якоїсь іноземної телевізії. Дзвоне мені й каже, що люди всі вибиті, пси теж. Пані Зосю, то так страшно, так страшно, - говорить. - Каже, що відкрили якусь півницю, а там маленькі йорки були, теж всі вмерли. Йой, а я так собак люблю, я б собі забрала. Во, яке бігає, - показує на стефоширського йорка, що скаче біля господині.
Фото редакції. Олександр Маркушин став мером Ірпеня 2020 року
То трагедія, розпач чорний, я ночами спати не могла
- Патриція мала 11 бусів з гуманітарною допомогою. Каже, що розкладають все по малих порція по підвалах, бояться, що як все в одному місці вивантажать, то бомбардуватимуть туди, щоб знищити.
Увечері пані Анна відвозить мене у розподільчий центр. Поки була у селі, Київстар відправив смс повідомлення «Вітаємо з поверненням в Україну».
Увечері пані Анна відвозить мене у розподільчий центр. Поки була у селі, Київстар відправив смс повідомлення «Вітаємо з поверненням в Україну».
ЗА ПІВ КІЛОМЕТРА ВІД УКРАЇНИ
Матеріал підготували:
З Чернівцями нерозривно пов’язані історії його мешканців-євреїв. До початку Другої світової війни в місті існувала найбільша на Буковині єврейська громада, а взагалі історія євреїв регіону налічує понад півтисячі років
Василина КОПИТКО Авторка
Рада КІШКА Веб-дизайнерка
Рада КІШКА Веб-дизайнерка