Під час повномасштабного вторгнення відділення ПриватБанку стали для українців символами незламності. Стабільна робота найбільшого банку країни дає впевненість мільйонам громадян, що мирне життя повернеться. У ПриватБанку змогли налагодити роботу відділень під час минулорічних блекаутів, під обстрілами. Таким чином найбільший банк щодня демонструє міцність і силу українського духу.

Друга річниця повномасштабного вторгнення. Українці згадують день, який розділив їхне життя на «до» та «після». У спецпроєкті Gazeta.ua попросили працівників ПриватБанку пригадати ранок 24 лютого, якими були для них і банку перші місяці вторгнення, як вдалося налагодити стабільну роботу відділень у надзвичайно складних умовах.

До відділень ПриватБанку приходять по допомогу, поради, підтримку і навіть просто виговоритися. А для українців, що вимушено опинилися за кордоном, ПриватБанк став символом дому та гордості, взірцем якісних банківських послуг.

“О 7-й ранку зібралися у відділенні, всі розгублені, у невизначеності, що буде далі. Забрали робочі планшети і поїхали по домам. Директор запитав, хто може вийти на роботу наступного дня. Я був один з тих, хто погодився, а дружина, яка теж працює у ПриватБанку, залишилася вдома. Бо я сказав, що з двох членів родини хтось один має вижити”, — пригадує Микола Цукур.

У місті відкрились два відділення ПриватБанку з чотирьох.
“З 25 лютого по 4 березня працював клієнт-менеджером, водієм, охоронцем, куратором. Щодня привозив на роботу коліжанок і відвозив додому. Бо розумів, якщо я не заберу працівників, то відділення не відкриються, клієнти залишаться без грошей. А значить — без їжі та ліків. Коли відділення ПриватБанку працює — життя продовжується, віра в Перемогу міцніє”, — додав Микола Цукур.

“Підтримували роботу відділення. Підприємці здавали виручку, так у касі зʼявлялася готівка. І ми могли видавати кошти людям. Потім окупанти почали знищувати Сєвєродонецьк тотально. 5 березня з родиною виїхали у Дніпро.

23 лютого ввечері вдома у регіонального менеджера ПриватБанку в м. Сєвєродонецьк Луганської області Миколи Цукура зібралися гості. Вітали його дружину з днем народження, святкували допізна. 24 лютого о 4.30 на мобільний подзвонив колега: “Коля, війна!”.

Нас в машині було восьмеро. Моя родина та директора управління. Плюс кіт і собака. Пролетіли шлях без зупинок. Як зупинились, я став перед машиною, подякував, що не підвела. Наступного дня ми з директором планували повертатись до міста. Але не поїхали, бо окупанти крили Сєвєродонецьк артою. Наше відділення розбомбили 20 квітня”, — говорить Микола Цукур.

Із 21 листопада 2022 року він працює у Краматорську, його дружина — у відділенні ПриватБанку міста Свалява на Закарпатті. Відділення пережили десятки блекаутів, але не припинили обслуговувати клієнтів.

Тетяна Лордан не виїздила зі столиці. “Живу біля залізничного вокзалу. Думала, завжди зможу сісти в потяг. Вдома тримала дві валізи: одна — на Європу, інша — в укриття. Зібрала базові речі: одяг, документи”, — каже жінка.

Тетяна продовжувала щодня виходити на роботу.
“На початку вторгнення всі ситуації здавались екстремальними. Відкриваю відділення і розумію: якщо щось піде не так, ніхто не приїде на поміч. У центрі Києва панувала тиша, в людей — панічний страх. Узимку Київ накрила хвиля блекаутів. Окупанти обстріляли електростанції. Ми не закривали відділення ні на хвилину. Використовували мобільний інтернет. У січні 2023-го у нас з'явився старлінк, генератор і у відділенні налаштували систему автономного електропостачання”, — розповіла Тетяна Лордан.

“На початку вторгнення всі ситуації здавались екстремальними. Відкриваю відділення і розумію: якщо щось піде не так, ніхто не приїде на поміч. У центрі Києва панувала тиша, в людей — панічний страх..."

Перший тиждень повномасштабного вторгнення у відділенні працювало троє співробітників: Тетяна, касир і охоронець.

“Клієнтів було мало, Київ стояв порожнім. Якось клієнтка попросила терміново відкрити її скриньку, бо з трьома дітьми виїжджала за кордон. Скринька знаходилась у відділенні, яке не працювало. Але ми змогли вирішили проблему”, — згадує Тетяна.

Люди очікують прибуття евакуаційного потягу. Фото nashkiev.ua

Заступника керівника відділення ПриватБанку №32 у Києві Тетяну Лордан 24 лютого о 5:00 розбудила сестра.

Тетяна Лордан (по центру) з колегами

“Я не повірила, що почалася війна. Але щойно поклала слухавку, то почула вибухи. О 9.00 з колегами зібрались у робочому чаті. Вирішували, що робити. Телефон розривався від дзвінків клієнтів.

“Ніхто з колег не поїхав із міста, всі залишилися. Вирішили відновлювати роботу. Добирався пішки. Дорогою запам'ятовував розташування блок-постів рашистів, щоб потім об'їжджати їх”, — говорить Артем. Відділення ПриватБанку в Херсоні продовжували працювали, попри присутність окупаційних військ.

“Херсонці не здались. І ми своєю роботою показували, що банк працює для своїх клієнтів завжди. Щоб усі могли отримати свої гроші. Часто були напружені ситуації. Під'їжджаємо до відділення з готівкою, а навпроти стоять рашисти. Переживали, щоб не відібрали гроші. На нас не раз наставляли автомати й кулемети”, — каже інкасатор. Нині він працює в Чернівцях.

Місцеві підприємці несли готівку в каси ПриватБанку, інкасатори розвозили гроші по банкоматах та відділеннях.

“Черги стояли з 3 години ранку. Бувало, відділення закрилось, а люди залишаються ночувати в машинах. Під'їжджаємо — всі аплодують, радіють: приїхали гроші. Такі моменти надихали”, — додав Артем Олешко.

Розбудили о 05:00 вибухи також інкасатора ПриватБанку Артема Олешко з Херсона. На роботу він того дня не вийшов, бо в місті тривали бої.

Працівники ПриватБанку розуміли, що від їхньої роботи залежать тисячі людей. Тому пристосовувалися до умов воєнного часу, працювали під обстрілами, в умовах окупації, під час блекаутів.

“10 березня ми відкрили відділення. Працювали до обіду, але за цей час встигали допомогти вирішити банківські питання 300 людям. Всі йшли до нас, бо інші банки закрились. Місто було у пітьмі: блок-пости, нема транспорту, постійні перевірки. Люди боялись. Тільки у нас відчували, що життя продовжується, скоро все налагодиться."

У відділення ПриватБанку постійно заходили окупанти.
“Якщо в телефоні знаходили українську пісню чи фотографію синьо-жовтого стяга — вивозили в комендатуру. Ми почали користуватися старими кнопочними телефонами. Напередодні Дня вишиванки домовились з колегами, що одягнемо їх на роботу. Вишиванки пронесли в сумках з дому. Боялись, що на блок-постах знайдуть. Але на роботі їх одягли. Клієнти були щасливі: раз працівники ПриватБанку в українських вишиванках, значить Збройні Сили обовязково звільнять місто”, — додає Інна.

“Моя клієнтка Іра Горобцова допомагала возити місцевим ліки. То окупанти схопили її і кудись вивезли. Досі тримають десь у Криму, з рідними не дають спілкуватись. Сусіда майже тиждень тримали у карцері, бо у телефоні знайшли кілька українських пісень. Знайому вчительку історії на блок-посту схопили, знайшли у телефоні фото на фоні українського прапора”, — каже працівниця ПриватБанку.

Херсонське відділення, де працювала Інна, закрилося 5 липня. Рашисти просто вигнали звідти всіх працівників. ПриватБанк відновив роботу в Херсоні в листопаді — відразу після звільнення міста ЗСУ.

"Ми спілкувались з клієнтами, просили їх перечекати важкі часи, хоч і самі жили у невідомості”, — пригадує Інна Антипіна, спеціаліст з обслуговування клієнтів з Херсону.

“Потім відкрили відділення, де я працюю. Бо багатьом людям потрібна була готівка, військові оформляли картки. Добратись до роботи було важко. Потрібно переїхати річку Південний Буг, а Інгульський міст перекрили. Транспорту не було. Працював пішохідний міст. Директор нашого відділення каже: “Оля, у мене є 2 самокати. Проведу швидкий майстер-клас”. Сам сів на один, мені дав другий. Так ми і їздили на роботу. Якось дзвонить друг-ТРО-шник: “Оля, тут військовим треба видати картки. Приїдь”. Поїхала з ними і оформила всім хлопцям картки”, — пригадує Ольга Бишевська.

“Улітку наше відділення обстріляли. Вибило вікна, двері. Один день ми попрацювали в сусідньому відділенні. Тим часом вікна у нашому забили фанерою і наступного дня ми відкрились”, — додала Ольга.

Миколаїв — прифронтове місто. Під час повітряних тривог працівникам ПриватБанку доводилось ховались у сусідньому напівпідвальному приміщенні.

Спеціаліст із обслуговування клієнтів Ольга Бишевська з Миколаєва у перші дні повномасштабного вторгнення з подругами-волонтерами пекла млинці, пиріжки для українських військових.

Не забувають працівники ПриватБанку і про підтримку колег. Наприклад, керівник управління з навчання ГО Юлія Карпова з колегами організувала психологічну підтримку працівників.

Найбільшою силою українців вважають єдність. Вона проявляється насамперед у волонтерстві, взаємодопомозі. ПриватБанк обслуговує мільйони рахунків, на які українці збирають кошти на армію, підтримку військових і їх родин. Працівники банку безпосередньо долучаються до волонтерства.

HR-бізнес-партнер в регіонах ГО ПриватБанку Неля Гребініченко з Києва щодня підтримувала колег вечірньою піснею.

“Коли з дітьми сиділи під час повітряної тривоги у запиленому підвалі, мене переповнював страх і паніка. Щоб заспокоїтись, почала співати. Полегшало. Розуміла, що колеги перебувають у такому ж стані. Записала пісню і розіслала колегами голосовим повідомленням. Всі тепло відреагували. Відтоді щодня записувала нове пісенне повідомлення. Рубрика здобула назву “Вечірня пісня”, — розповіла Неля Гребініченко.
Працівники ПриватБанку пересилали її пісні рідним, знайомим, друзям, солдатам на передову.

“У перший місяць повномасштабного вторгнення HR команда ПриватБанку об'єдналась та створила ініціативу допомоги колегам з найбільш постраждалих регіонів. У цій волонтерській ініціативі спочатку було задіяно близько 35 працівників Дирекції HR, які пройшли тренінг з надання психологічної підтримки у кризових ситуаціях. Згодом до групи підтримки долучилось ще 6 колег з інших департаментів.

Розмови відбувалися за згоди працівника, дехто потребував більш практичної допомоги у вирішенні побутових чи інших питань, дехто хотів виговоритися, а декому необхідна була і професійна підтримка. Паралельно з роботою групи підтримки було організовано і групу для дітей з дитячим психологом, і дипломований психолог працював за індивідуальними зверненнями.

Активно група підтримки працювала з березня по червень. І згодом волонтерська ініціатива команди HR була трансформована в загально банківську програму Психологічної підтримки з кваліфікованими психологами. Ця програма діє і до цього часу”, — ділиться Юлія Карпова.

“Пишаюся українцями та нашими працівниками, які готові допомогти 24/7. За час війни всі ми змінились. Відкрили у собі нові здібності, можливості. Разом ми — сила, яка наближає Перемогу”, — додала Неля Гребініченко.

Команда найбільшого банку України продовжує щодня долати нові виклики.
“Перші тижні війни мій телефон розривався від дзвінків клієнтів. Усі питали: що буде далі? Тоді й тепер відповідаю однаково: усе буде добре”, — каже Микола Цукур. Також він вірить у звільнення рідного Перевальського району Луганської області, звідки родом. Ця територія - окупована рашистами з 2014 року.