Дитині важливо розуміти, що не тільки вона переживає, а й дорослі теж”
“Не варто гратися у “все добре”.
Бути батьками – найскладніша роль за будь-яких часів
Розлука з одним із батьків, фінансові труднощі родини, втрата когось із близьких чи дому, в якому жила родина, звуки повітряних тривог і вибухів – усе це стало реальністю для дітей в Україні. Кожна сім’я знаходить власний рецепт, як триматись у важкі часи та підтримувати морально-психологічний стан дітей.

У спецпроєкті Gazeta.ua та ЮНІСЕФ ми розкажемо, як батьки допомагають і захищають своїх дітей, дбають про їхню психологічну безпеку. Також поговоримо, як самі дорослі намагаються впоратися зі щоденними викликами.
При дітях не панікую, не обговорюємо з чоловіком трагедій
із Харкова,
мама двох синів
Крістіна Бондар
— Психологічна безпека дітей – це моя відповідальність. Намагаюся бути емоційно стійкою. Рік працювала з психологом. Бо важко було прийняти, що почалася війна, переїзд із Харкова в область, втрату регулярного доходу. Перші 9 днів повномасштабної війни прожили з синами в підвалі. Меншому тоді було 2 роки, старшому – 7.

Нещодавно повернулися до Харкова, у свою квартиру. Діти постійно з нами. Старший син спокійно реагує на тривоги, молодший іще не розуміє і серйозно їх не сприймає. Кілька разів лякався вибухів. У такій ситуації я беру його на руки, обіймаю – і він заспокоюється.

При дітях намагаюся не панікувати, не обговорюємо з чоловіком трагедій. Намагаюся менше читати новини, вчасно лягати спати, слухаю медитації. Якщо не можу з якоюсь ситуацією упоратися за два дні, звертаюся до психолога. Я уважно спостерігаю за станом дітей. У них немає загрозливих симптомів та хвороб, немає панічних атак та ознак того, що їм потрібна допомога психолога чи лікаря. Я б точно звернулась за допомогою.

Щоб підтримати синів, я завжди кажу: ми з батьком поруч, все буде добре. Якщо їм страшно, можемо знову поїхати з Харкова.

Я намагаюсь зробити так, щоб в їх житті було багато різного. Займаю їх час, щоб думки були не тільки про погане.
9 років
Олександр Бондар
— Коли жили в Харківській області, то я навчився готувати. Найкраще мені вдаються м’ясо й окрошка. Я радий, що повернулися додому. Тут мої друзі, однокласники. У школі вчимося дистанційно, але бачимося з друзями на майданчику. Якщо сильні вибухи в місті, то уроки зупиняють на кілька годин. Десь раз на тиждень-два таке буває.

Я ходжу на боротьбу, гіп-гоп. Подобається вчити історію, читати енциклопедію. Батьки купили мені карти України, світу, глобус. Знімаю відео на ютуб про ігри, хотів би мати мільярд підписників. Мрію поїхати на море з рідними і в Америку, щоб зустрітися з другом Глібом.
Малюнок братів Олександра та Миколая Бондарів: "Щастя – це знову поїхати з родиною на море в Херсонську область"
“Розвиваю у сина емпатію”
із Вінниччини,
мама 5-річного Матвія
Світлана Назарук
— Справжньою суперсилою свого сина я вважаю емпатію. Він тонко відчуває настрій оточення. Буває, іду поряд, здавалось би, без емоцій. А він питає: “Мамо, чому ти сумна?” І я пояснюю чому. Тому стараюся розвивати в сина цю рису.

Намагаюся завжди зважати на емоції, пояснювати їх. Адже не варто гратись у “все добре”, коли всередині все ламається. Дитина це відчуває. І якщо не сказати правду, то заплутається у своїх відчуттях. Дитині важливо розуміти, що не тільки вона переживає, а й дорослі теж.

Ніколи не планувала виїжджати з України. Для мене захищеність – це свобода. Говорити своєю мовою, жити у своєму домі, працювати тим, ким хочеш. За останні роки в нас із Матвієм склалися певні ритуали, пов'язані з підготовкою до сну. Ми обов’язково обіймаємося.

Багато чого можу повчитись у сина. Наприклад, наполегливості. Якби я була такою ж, то досягла б набагато більше. Він коли щось хоче, то не просто каже: “Мамо, ну купи”. Рада, що він вміє аргументувати і мотивувати мене. Але не маніпулює. Наприклад, мріяв про іграшку зі “Щенячого патруля”. Розповідав мені, який був би щасливий, якби мав ту іграшку, і які вона має хороші властивості. Так само про електричну зубну щітку. Я радію, що в дитини такі прості мрії. Значить, у сина немає внутрішнього болю. І він мені довіряє – тому може сказати правду про те, чого сам хоче, а не те, що, може б, я хотіла почути.
5 років
Матвій Назарук
— Моя суперсила у тому, що вмію з конструктора складати всяке. А ще одне моє досягнення – навчився кататися на велосипеді. Я дуже хотів, але постійно падав, і мені це не подобалося. А потім доклав зусиль, навчився. Хочу в усьому бути схожим на свою маму, бо я її дуже люблю.
Малюнок Матвія Назарука: "Щастя – це коли мама й тато вдома, світить сонечко, навколо багато квітів. Ми разом гуляємо, відпочиваємо"
Спеціалісти ЮНІСЕФ розробили поради для батьків дошкільнят, як під час кризових ситуацій зберегти контакт із дитиною, забезпечити психоемоційну стабільність. У цьому допоможуть прості вправи та ігри. На ютубі вийшла серія відеороликів “Гратися і не боятися”, за допомогою яких можна зацікавити дитину, відвернути від переживань.
  • Світлана Ройз
    дитяча сімейна психологиня
    ДОЗВОЛЬТЕ СОБІ БУТИ НЕІДЕАЛЬНИМИ БАТЬКАМИ

    — Емоційна стійкість дітей залежить від стійкості дорослих, які перебувають поруч, – говорить Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня.

    Бути батьками – це найскладніша роль у будь-які часи. Нині дорослі одночасно відповідають за безпеку дітей, продовжують опікуватися їхнім добробутом, забезпечують безперервний розвиток. Хоча й самі переживають досвід стресового навантаження. Часто, коли діти бачать безпорадність батьків, вони починають грати роль дорослих – беруть на себе частку відповідальності, емоційно й іноді фізично.
    Суперздібність батьків нині – залишитися в ролі дорослого поруч із дитиною. Тому раджу дозволити собі бути неідеальними батьками, господарями, не порівнювати себе з іншими. Бо перфекціонізм виснажує.

    Є правило: коли не можемо проконтролювати зовнішній світ – упорядковуємо світ внутрішній. Це дає відчуття контролю, передбачуваності. З одного боку, відновлюємо те, що було до війни, зокрема родинні традиції. З іншого – визнаємо, що в нашому житті виникли нові правила, “гігієна”: мінна безпека, поведінка під час повітряних тривог тощо.

    Часто чую про почуття провини у мам, що перебувають із дітьми за кордоном. І в тих мам, які повернулися в Україну. Насправді ідеального вибору не існує, бо в будь-якому будуть ризики.
    Ми в усіх випадках там, де маємо тепер бути. І це, можливо, має стати точкою опори, з якої починається адаптація. Бо адаптація буде як до нового місця, так і до місця, в яке повертаємося. Але часто є ілюзія, що повертаємося кудись та до когось, де все залишилося таким, яким було до лютого 2022 року. І часто ця ілюзія провокує кризу.

    Розвиток дитини має йти за розкладом. Вікові кризи, прояви істерик, страхів, запитання. Адже саме тепер теми втрати, війни, страхів загострені. На всі запитання дитина має отримувати відповіді згідно з її віком, бо чим більше невизначеності, тим більшим буде рівень тривоги. Своїми поясненнями ми допомагаємо дитині створити та впорядкувати картину світу.
    Реальність наших дітей – війна. Їхні реакції – чесні, правильні. Батькам потрібно спостерігати, щоб у житті дітей було більше тем, щоб їхні знання живилися не тільки війною. Скеровувати їхню увагу на прояви милосердя, піклування, опіки. Своєю людяністю врівноважувати той досвід, який вони отримують. Радує, що нині діти повертаються до занять творчістю, більше читають книжок.
    Тепер час спільнот. Нам усім важливо мати свою, щоб можна було висловити те, що відбувається, що відчуваємо. Батькам треба навчитися дозволяти собі звертатися по допомогу. Є багато фондів, груп підтримки для різних аудиторій, де можна безкоштовно отримати допомогу.
  • Світлана Ройз

    дитяча сімейна психологиня

    ДОЗВОЛЬТЕ СОБІ БУТИ НЕІДЕАЛЬНИМИ БАТЬКАМИ


    — Емоційна стійкість дітей залежить від стійкості дорослих, які перебувають поруч, – говорить Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня.


    Бути батьками – це найскладніша роль у будь-які часи. Нині дорослі одночасно відповідають за безпеку дітей, продовжують опікуватися їхнім добробутом, забезпечують безперервний розвиток. Хоча й самі переживають досвід стресового навантаження. Часто, коли діти бачать безпорадність батьків, вони починають грати роль дорослих – беруть на себе частку відповідальності, емоційно й іноді фізично.

    Суперздібність батьків нині – залишитися в ролі дорослого поруч із дитиною. Тому раджу дозволити собі бути неідеальними батьками, господарями, не порівнювати себе з іншими. Бо перфекціонізм виснажує.


    Є правило: коли не можемо проконтролювати зовнішній світ – упорядковуємо світ внутрішній. Це дає відчуття контролю, передбачуваності. З одного боку, відновлюємо те, що було до війни, зокрема родинні традиції. З іншого – визнаємо, що в нашому житті виникли нові правила, “гігієна”: мінна безпека, поведінка під час повітряних тривог тощо.


    Часто чую про почуття провини у мам, що перебувають із дітьми за кордоном. І в тих мам, які повернулися в Україну. Насправді ідеального вибору не існує, бо в будь-якому будуть ризики.

    Ми в усіх випадках там, де маємо тепер бути. І це, можливо, має стати точкою опори, з якої починається адаптація. Бо адаптація буде як до нового місця, так і до місця, в яке повертаємося. Але часто є ілюзія, що повертаємося кудись та до когось, де все залишилося таким, яким було до лютого 2022 року. І часто ця ілюзія провокує кризу.


    Розвиток дитини має йти за розкладом. Вікові кризи, прояви істерик, страхів, запитання. Адже саме тепер теми втрати, війни, страхів загострені. На всі запитання дитина має отримувати відповіді згідно з її віком, бо чим більше невизначеності, тим більшим буде рівень тривоги. Своїми поясненнями ми допомагаємо дитині створити та впорядкувати картину світу.

    Реальність наших дітей – війна. Їхні реакції – чесні, правильні. Батькам потрібно спостерігати, щоб у житті дітей було більше тем, щоб їхні знання живилися не тільки війною. Скеровувати їхню увагу на прояви милосердя, піклування, опіки. Своєю людяністю врівноважувати той досвід, який вони отримують. Радує, що нині діти повертаються до занять творчістю, більше читають книжок.

    Тепер час спільнот. Нам усім важливо мати свою, щоб можна було висловити те, що відбувається, що відчуваємо. Батькам треба навчитися дозволяти собі звертатися по допомогу. Є багато фондів, груп підтримки для різних аудиторій, де можна безкоштовно отримати допомогу.

“Я за дисципліну, дружина – за розуміння”
зі Львова, батько 13-річної Анастасії
Юрій Васьківський
— Із донькою в нас дружні стосунки. Хоча я більше за дисципліну, а дружина – за розуміння. Дозволила доньці кинути музичну школу, бо відчувала, що їй ближче танці. Хоча дитина мала здібності до музики, зіграла в першій українській рок-опері для дітей “Коза-Дереза”. Тепер танцює в народному ансамблі, виступає в Україні й за кордоном.

Багато прав дітей порушується через війну. Я намагаюся зробити все, щоб забезпечити ці права своїй доньці. І це не лише право на життя, здоров’я, освіту. А й право на культуру, на вільне висловлення думки. Щоб вона пізнавала життя з книжок, театру, вміла правильно оцінювати життєву ситуацію і себе в ній. Також забезпечуємо доньці додаткове навчання з англійської. Недавно купили новий IPhone, бо вона любить робити фотографії.

Пильную, щоб дитина мала усе для розвитку, до чого має хист. Також заохочую, щоб училася сама заробляти гроші. Минулого літа донька вирощувала мікрозелень і продавала в інтернеті.
Дисципліни в нашій сім’ї в останні два роки стало більше. Раніше донька могла після репетицій піти з друзями в ТРЦ, кіно. Тепер – одразу додому. Під час повітряної тривоги забираємо її зі школи.
13 років
Анастасія Васьківська
— Коли щось стається, я приходжу до батьків, вони допомагають виправити ситуацію. Наприклад, завалила предмет. Розповіла мамі, вона мене заспокоїла. Я набралася сміливості і пересклала на хорошу оцінку. Коли ситуацію ніяк не виправити, просто вдихаю-видихаю і таким чином тримаю себе в рівновазі. Або телефоную подрузі чи просто обробляю фотографії в телефоні і перестаю тривожитись. За останні два роки почала частіше долучатися до благодійності. У школі ми збирали гуманітарну допомогу для переселенців.

Малюнок Анастасії Васьківської: "Щастя – це життя без війни"

ЮНІСЕФ та співачка Jerry Heil випустили пісню-афірмацію Believe me для підтримки ментального здоров’я підлітків і молоді. За допомогою афірмацій можна навчитися підтримувати себе, долати щоденні тривоги.
  • Христина Мельник
    директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові
    ДИТИНА У ШКОЛІ ТРАНСЛЮЄ ТЕ,
    ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В СІМ’Ї

    — Останнім часом діти почали частіше проявляти агресію. Це особисте спостереження, – зауважує Христина Мельник, директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові. – Для педагогів це означає, що з учнями потрібно більше працювати. Психолог у школі постійно проводить моніторинг, а потім збирає дітей у групи на заняття.

    Намагаємося більше розказувати учням про дорослі реалії життя. У нас є проєкт про профорієнтацію. Багато хто з батьків зголошується приходити у школу і розповідати про свою професію. Щоб діти краще орієнтувались у питаннях безпеки, запрошуємо працівників ДСНС і ювенальної поліції.

    Загалом дитина у школі транслює те, що відбувається в сім’ї. Це помітно навіть по реакції на сигнал тривоги. Хтось спокійно збирається й іде в безпечне місце, а хтось панікує. Добре, коли батьки говорять із дитиною на складні теми. Тоді менше тривожності, більше готових рішень і алгоритмів дій у голові.
  • Христина Мельник

    директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові

    ДИТИНА У ШКОЛІ ТРАНСЛЮЄ ТЕ,

    ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В СІМ’Ї


    — Останнім часом діти почали частіше проявляти агресію. Це особисте спостереження, – зауважує Христина Мельник, директорка початкової школи “Первоцвіт” у Львові. – Для педагогів це означає, що з учнями потрібно більше працювати. Психолог у школі постійно проводить моніторинг, а потім збирає дітей у групи на заняття.


    Намагаємося більше розказувати учням про дорослі реалії життя. У нас є проєкт про профорієнтацію. Багато хто з батьків зголошується приходити у школу і розповідати про свою професію. Щоб діти краще орієнтувались у питаннях безпеки, запрошуємо працівників ДСНС і ювенальної поліції.


    Загалом дитина у школі транслює те, що відбувається в сім’ї. Це помітно навіть по реакції на сигнал тривоги. Хтось спокійно збирається й іде в безпечне місце, а хтось панікує. Добре, коли батьки говорять із дитиною на складні теми. Тоді менше тривожності, більше готових рішень і алгоритмів дій у голові.

Співачка Світлана Тарабарова та психологиня Світлана Ройз створили для ЮНІСЕФ пісню-руханку “Я і ти”. Вона допоможе дітям раннього віку заспокоїтися, опанувати себе, фізично розслабитися.
“Зі старшою донькою розмовляю про все, як із дорослою”
зі Львова, мама двох доньок – 5-річної Яни та 8-місячної Анни-Марії
Уляна Стефанишин
— Намагаюся раз на кілька днів залишати меншу доньку на бабусь чи сестру і проводити дні суто зі старшою. Недавно помер мій тато, це для всіх стало шоком. Яна у віці, коли діти ставлять багато запитань. І на деякі я не знаю, як відповідати. Наприклад, що саме дідусь робить на хмаринці, чи ми всі, коли помремо, там із ним зустрінемося? Також Яна багато питає про війну. Зі старшою донькою розмовляю про все, як із дорослою.

Ми всі в родині дуже близькі, багато обіймаємося, розмовляємо. Не помічаю в дитини жодних ознак тривожності. Хоча я сама ледь тримаюся. Рятує чашка ранкової кави і час для себе. Регулярно ходжу на б’ютіпроцедури.

Найбільше мене нині радує народження дітей. Недавно з'явився на світ довгоочікуваний племінник, тепер подруга – при надії. Життя під час війни не зупиняється – діти його продовжують і наповнюють.
5 років
Яна Стефанишин
— Ми в садочку ходимо в укриття. Вихователька заспокоює, що до нас нічого не прилетить. Там у нас є іграшки, співаємо разом пісні. Я була б щаслива, якби ми всі разом поїхали на море – сестричка, мама, бабуся, тато, дід.
Малюнок Яни Стефанишин: “Я уявила щастя і намалювала Анічку, маму, бабусь, тата, діда, ще одного діда на хмаринці, і ми всі разом поїхали на море”
дізнавалася, як батьки підтримують власних дітей у такий складний час і що робить маленьких українців щасливими.
  • Тетяна Обухова
    виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”
    В УКРИТТІ МОЖНА ПОСТРИБАТИ, ЗРОБИТИ РУХАНКУ

    — Варто постійно зважати на емоційний стан дітей. Наведу приклад: проводили заняття в підвалі Патріаршого собору, який став укриттям. Почався масштабний обстріл у Києві. У мене в групі дівчата 7-10 років. Вони поробили собі хатки з якихось коробок, одягу і слухали мене кожна зі своєї схованки. Я розуміла, що в той момент їм це було потрібно, – розповідає Тетяна Обухова, виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”.

    Дітям також потрібна фізична активність, вона захистить від стресу. Навіть в укритті можна пострибати, зробити руханку. Пласт – це ще й коло друзів, спільнота. Ми зустрічаємося раз на тиждень, і це стабільність, яка заспокоює і відновлює нормальний ритм життя. В Ліоні у Франції проводила заняття з дітьми, які виїхали з батьками за кордон. За кілька зустрічей вони здружилися більше, ніж за весь час проживання в громаді.
  • Тетяна Обухова

    виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”

    В УКРИТТІ МОЖНА ПОСТРИБАТИ, ЗРОБИТИ РУХАНКУ


    — Варто постійно зважати на емоційний стан дітей. Наведу приклад: проводили заняття в підвалі Патріаршого собору, який став укриттям. Почався масштабний обстріл у Києві. У мене в групі дівчата 7-10 років. Вони поробили собі хатки з якихось коробок, одягу і слухали мене кожна зі своєї схованки. Я розуміла, що в той момент їм це було потрібно, – розповідає Тетяна Обухова, виховниця всеукраїнської молодіжної організації “Пласт”.


    Дітям також потрібна фізична активність, вона захистить від стресу. Навіть в укритті можна пострибати, зробити руханку. Пласт – це ще й коло друзів, спільнота. Ми зустрічаємося раз на тиждень, і це стабільність, яка заспокоює і відновлює нормальний ритм життя. В Ліоні у Франції проводила заняття з дітьми, які виїхали з батьками за кордон. За кілька зустрічей вони здружилися більше, ніж за весь час проживання в громаді.

Корисні контакти від ЮНІСЕФ
Національна гаряча лінія для дітей та молоді

116 111

0 800 500 225
Групи психологічної підтримки “ПОРУЧ”
Онлайн — та офлайн-групи психологічної підтримки для підлітків, батьків, опікунів, освітян “ПОРУЧ” від ЮНІСЕФ та ГО “Волонтер”.
Консультації від Teenergizer
Психологічна підтримка підлітків у вигляді консультацій.
Допомогу надають студенти-психологи.

Хочеш поговорити — не мовчи. Безкоштовно та конфіденційно.
Мирослава БОНДАРЕНКО Редакторка
Ірина ЛЕВИЦЬКА Авторка
Юлія ІЛЬЧЕНКО Продакшн
Оксана МИШОПИТА Креативна продюсерка
Олена ПЕТІК Коректорка
О.К. Дизайнер
Над спецпроєктом працювали:
Матеріал підготовано за підтримки: