Менеджерка з питань регіонального розвитку компанії Наталія Бондаренко також до повномасштабного вторгнення жила в Запоріжжі.
“Після 24 лютого 2022 року все здавалося нереальним: навкруги хаос, порожнеча й невизначеність. У голові одна думка: “Що робити далі?” Вірила в наших захисників. І розуміла, що маю швидко опанувати себе. Адже на мені була відповідальність за власну родину й колег у Запоріжжі, Маріуполі. Компанія запропонувала працівникам релокацію в більш безпечні регіони чи за кордон. Деякі колеги виїхали. Ті, хто залишився, вже на початку березня 2022 року вийшли працювати, бо пацієнти потребували нашої допомоги. Коли восени загострилася ситуація, компанія знову запропонувала тимчасову релокацію на Захід України”, – розповіла Наталія Бондаренко.
“Було неймовірно страшно. Колеги телефонували, пропонували допомогу. Керівник постійно був на зв’язку – координував мої дії, поки не повернулася додому. Телефонував генеральний директор Дмитро Спіцин зі словами підтримки та допомоги. Мені запропонували психологічну підтримку, можливість разом із родиною пройти реабілітацію в Буковелі”, – говорить Наталія.
Тева постійно проводить опитування серед працівників – цікавиться потребами та емоційним станом, задоволеністю від роботи.
“До того ж у кожного з нас є можливість навчатися, отримувати нові знання, розвивати компетенції”, – підсумувала Наталія Бондаренко.
Пригадує, як у січні 2024 року потрапила під обстріл у Харкові.
працівників Тева завдяки підтримці компанії змогли релокуватися
торік витратила Тева на програму ретриту, яка передбачає тижневий відпочинок у Буковелі для працівників і їхніх родин. Цього року дію програми продовжили.
Аналітикиня консолідованої інформації компанії Тева Оксана Гаркава напередодні повномасштабної війни поїхала у відпустку до рідних в Іванків на Київщині.
“24 лютого, о 6-й ранку, прокинулася від повідомлення в робочій групі про обстріли. Читала новини й не хотіла вірити, що це відбувається насправді. Думала, що через два-три дні все закінчиться. Була впевнена, що перебуваю в безпечному регіоні. А згодом ми дізналися про прорив кордону з нашого боку. З мамою та сім’єю сестри поїхали в село під Іванковом. Там почули перші вибухи, побачили рух колони окупантів”, – пригадує Оксана Гаркава.
“Допомагало триматися те, що всі мої найрідніші люди були поруч. Після повернення з окупації отримала величезну кількість повідомлень, дзвінків від колег, друзів, знайомих. Дізналася, як усі хвилювались і шукали мене.
Найбільше жінка боялася за життя своїх рідних, опинитися в окупації на довгий час.
Була шокована, коли почула, що подруга-колега втратила домівку і дивом врятувалась із сім’єю. У кожного з нас своя історія і свій біль. Наша компанія ставить у пріоритет життя працівників. На початку повномасштабного вторгнення було організовано безпечні місця для евакуації, згодом уведено програму релокації. Надають матеріальну допомогу тим, хто найбільше постраждав, збережено заробітну плату та медичне страхування. Компанія проводить семінари, зустрічі для підтримки психічного стану працівників”, – каже Оксана Гаркава.
Оксана скористалася можливістю від компанії виїхати на деякий час у безпечне місце для відновлення ресурсу.
“Хоч би як ти тримався, стрес сильно впливає на фізичне здоров’я – відчула це відразу після окупації. Також зверталася по психологічну допомогу.
Така підтримка компанії додає відчуття стабільності та впевненості”, - підсумувала Оксана Гаркава.